Вишневий сад як символ духовної пам’яті (за п’єсою А. П. Чехова “Вишневий сад”)

У 1903 році Антон Павлович Чехов написав останню свою п’єсу, якій дав напрочуд точну ласкаву назву “Вишневий сад”. Почуєш це словосполучення – і відразу захочеться зануритися в тепло і затишок дворянського гнізда, що століття тому прикрашало нашу землю. Воно створювалося працею і потом кріпаків для життя і радощів поколінь роду Гаєвих, чимось дуже схожих на Обломова. Вони добрі, розумні, але бездіяльні, як Ілля Ілліч, що усе життя пролежав на дивані. У них теж був свій Захар, тільки звали його Фірсом. Тепер йому 87. Постарів і Гаєв, залишившись

великою безтурботною дитиною з нескінченними льодяниками в роті. Устигла поміняти прізвище його сестра – зараз мати вже сімнадцятирічної дівчини. Але дотепер кімната Раневської називається дитячою – сила пам’яті і традиції. “О моя юносте! О моя свіжосте!” – вигукує Гоголь у “Мертвих душах”. Майже те саме ми чуємо в репліці Раневської, тому що не тільки руки, ноги, але і душа людська шукає опори. Найнадійніша опора – рідний дім. Ось чому, провівши п’ять років за кордоном, Раневська повертається в маєток у найважчий момент – він уже виставлений на торги. Вишневий сад… Він і жива пам’ять

про тих, що пішли, і ліки для душі. Раневська любить свою садибу не за картоплю і помідори, а за пам’ять і красу. Вона не врятує свого маєтку – немає за що. Але намагається хоча б ще раз побачити рідне гніздо. Може бути, заради цієї зустрічі з Раневською-людиною, а не панією – тягнув своє життя старенький Фірс – символ будинку, який настільки злився з ним, що і зараз, через чотири десятиліття, сприймає волю як нещастя. Недаремно ж “і сова кричала, і самовар гудів безперестанку”, коли скасували кріпосне право. Тепер чуються інші звуки – струни, що лопнула, і оркестру (флейта, контрабас і чотири скрипки). Може, це реквієм? Не по приватній власності в цілому, а по тому особисто тобі належному шматочку пам’яті і краси, без якої людина не може сформуватися духовно. Лопахін пропонує реальний варіант порятунку вишневого саду – дачі. Але вони зруйнують усе, тому що це буде означати прихід чужих людей у твій будинок. “Дачі і дачники – це так банально”, – говорить Раневська, і Гаєв підтримує її, хоча нічого натомість запропонувати не може: не звик відповідальність брати на себе. Її бере Лопахін – син і онук селян, що тут працювали. Напевно, досить мирно співіснували ці два клани – Лопахіних і Гаєвих, – що жили в паралельних соціальних світах на одній і тій самій “панській” землі. От і пропонує він гроші в борг, але віддавати чимось треба, та нічим, і порядні люди в такій ситуації не позичають. Інші порядні до останньої хвилини не залишають цей потопаючий корабель, що пливе з минулого в безнадійне сьогодення. У ньому живуть на гороховому супі слуги і Шарлотта, яка не знає своєї рідні й батьківщини. Тут же – названа дочка Раневської Варя. Стукає кісточками рахівниці і шарудить паперами рахунків конторник Симеонов-Пищик – “двадцять два нещастя”, як і вся садиба. А вона – як потопаючий корабель. Його намагається врятувати Лопахін – нова людина нової епохи, яка міцно стоїть на землі. Але все даремно, і наприкінці драми ми чуємо звук сокири – це вирубують під корінь вишневі дерева. Разом із садом під звуки сокири іде в небуття вірний Фірс – символ минулого “панського” життя. У суєті всі забули про нього. Нема кому взяти на себе особисту відповідальність за долю старого. Раневська повернулася в Росію, а потрапила ніби в інший вимір – епоху первісного нагромадження капіталу, що давно пройшла на Заході. Але не тільки потяг – спізнилися усі вони. Потяг життя пішов у напрямку капіталізації, тобто вижимання “готівки” і “безготівкового” з усього, з чого їх тільки можна вижати. Утому числі і з беззахисної краси. Але відмовитися від неї і від минулого – все одно що відмовитися від рідної матері. Що і робить Яша, який мріє про закордон, – найогидніший персонаж п’єси. Не стільки за посадою, скільки за психологією. Він раб. А рабам непотрібна духовна пам’ять. Людині, державі, історії без неї просто не обійтися.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вишневий сад як символ духовної пам’яті (за п’єсою А. П. Чехова “Вишневий сад”)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links