Збережіть свій сад! (за п єсою А. Чехова “Вишневий сад”)

Гуманізм чеховської драматургії, її сумовита любов до людей, її занепокоєність усім, що відбувається на землі всупереч ідеям та ідеалам добра, її устремління до кращого в людині і суспільстві – все це приваблювало і приваблює най ширше коло читачів і глядачів Чехова. А ще неповторна витонченість, делікатність його пера, акварельна прозорість барв, словесна вишуканість. Його вміння крізь сплетіння суттєвого й другорядного побачити в людині вічне, що не змінюється з швидкоплинним часом, і сказати про це у властивій тільки йому манері. Його

щирість і гірка відвертість разом з мудрою простотою – все це і становить феномен художньої Творчості Антона Павловича Чехова.

Ознайомившись із текстом “Вишневого саду”, один із засновників Московського Художнього театру К. С. Станіславський надіслав Чехову листа, в якому був такий вислів: “Я оголошую цю п’єсу поза конкурсом і такою, яка не підлягає критиці. Хто її не розуміє, той дурень”. Сказане, мабуть, виглядає аж занадто рішуче. Не такий уже і простий ” Вишневий сад “. Не випадково до цього часу сперечаються щодо головних героїв п’єси, її сенсу, жанру. Саме про це ми з вами і поговоримо

на уроках, присвячених вивченню останнього твору великого драматурга, де найвиразніше відбилися його постійні роздуми, що стосуються не тільки доль його героїв, а й доль всього людства. Отже, розпочнемо з останнього – з жанру.

П’єса ще не була поставлена, але вже викликала гострі суперечки. Вони продовжуються і нині: який жанр цієї п’єси? Що це – Драма чи комедія? Драматичні нотки вносить у п’єсу “віддалений звук, ніби з неба, сумний звук, наче урвалася струна”. А у фіналі його підсилює стукіт сокири, якою рубають дерева в саду.

Чехов з високою досконалістю втілив у своїх п’єсах той зсув комічного і драматичного, який на кожному кроці демонструє життя. Але у “Вишневому саду” ця риса доводиться до крайньої межі, завдяки чому з’являється особливий тип комізму – суміш ліричного й абсурдного, комізм непорозуміння, зумовлений недосконалістю мислення. Комічними у п’єсі постають всі персонажі без винятку: і обдарований Лопахін, і нездара Єпіходов, і балакун Гаєв, і “облізлий пан” Петя Трофимов, і наївна Аня. “Вишневий сад” називали драмою, драматичною поемою, елегією, трагікомедією, але найчастіше іменують ліричною комедією. Ліризм породжений незримою присутністю автора, настрій якого переданий у ремарках, в окресленні дійових осіб, в обстановці, в пейзажі, у всій атмосфері дії. Чехов засмучується і радіє, співчуває і засуджує, роздумує й іронізує.

У записнику Чехова збереглися рядки, пройняті скорботою і гіркотою: “Розмова на іншій планеті про землю через 1000 років: чи пам’ятаєш ти те біле дерево… (березу)?” Переселилися люди на іншу планету і все забули… Зверніть увагу на тривожну тональність, суворе застереження, що зближує цей запис з п’єсою “Вишневий сад”. Невже події приведуть людство до того, що вено забуде, як називалася береза, як квітнуть навесні вишневі дерева, забудуть Землю, забудуть, власних дітей. Закохана до нестями, наче напоєна якимось відьомським зіллям, ця гарна і розумна старіюча жінка відчайдушно мчить до свого повного краху, до своєї загибелі. Найтрагічніше те, що вона все розуміє, але безсила боротися з власним “я”.

Коли ми вперше бачимо і чуємо Ранєвську, все в ній здається нам милим і привабливим, її радість, її сльози при згадці про дитинство, про загиблого сина щирі і зворушливі.

Ранєвська розумна і здатна іноді сказати гірку правду про себе саму. Вона дорікає собі за те, що безглуздо витрачає гроші, тоді як бідна Варя “економлячи годує всіх молочним супом, на кухні людям похилого віку дають один горох”. Вона рішуче рве телеграми з Парижа.

Але Чехов декількома штрихами дає відчути й інше: переживання Ранєвської виражаються трохи перебільшено, і це примушує засумніватися в їх силі і глибині: “Я не можу всидіти, не в силі. (Схоп люється і ходить дуже схви льована.) Я не переживу цієї радості… Смійтеся наді мною, я дурна… Шафочка моя рідна… (Цілує шафу.) Столик мій…” Не здатна вона тільки нічого змінити і виправити: життя за чужий рахунок зробило її рабинею обставин, власних забаганок, рабинею негідника, який обдурив і обібрав її.

І тут же продовжує смітити золотими. І в результаті їде до Парижа. І виїжджає, залишивши їх напризволяще, забравши останні гроші. Але ця любов до такої людини навряд чи може бути названа високим почуттям, у цій любові є щось смішне, відштовхуюче.

Гаєв Леонід Андрійович. 51 рік. Брат Ранєвської. “Людина вісімдесятих років”, тому звідси його непрактичність. Про нього кажуть, що він статок на льодяниках проїв. Пристрасть до пустих промов і барвистої риторики вже давно стала другою натурою Леоніда Андрійовича. Непрактичний, сентиментальний до смішного.

Гаєв здатний інколи сказати прості, щирі слова і хоч на мить зрозуміти власну наївність та вульгарність. Непрактичність та сентиментальність, властиві його сестрі, доходять у Гаєва до смішного: він промовляє перед шафою цілу промову у “високому стилі” і захоплюється нею аж до сліз.

Йому заважають “грубі запахи”. Лопахіна він майже не помічає і намагається поставити “цього хама” на місце. У кінці першої дії Гаєв, здавалося б, розсудливо міркує про долю вишневого саду: “Коли проти якоїнебудь хвороби пропонується дуже багато ліків, то це означає, що хвороба невигойна”. Але, почавши говорити і вже не маючи сил зупинитися, він вимовляє бридкі слова про свою сестру: “…як там не вигадуй, щоб пом’якшити обставини, проте, треба сказати, вона порочна. Це відчувається у її найменшому порусі”. Гаєва ненавмисно чує Аня і з властивою їй прямотою дорікає дядькові:

Аня. Що ти допіру говорив про маму, про свою сестру? Навіщо ти говорив це?

Гаєв. Так, так… (її рукою закриває собі обличчя.) Справді, це жахливо! Боже мій, Боже, порятуй мене! І сьогодні я виголосив промову перед шафою… так безглуздо!

Ось, здавалося б, щире розкаяння і прозріння. Де там! Бажаючи якось виправдатися в очах племінниці, Гаєв запевняє, що маєток буде врятований, і, як дитина, сам миттєво починає вірити у власну вигадку.

Чехов вкладає в уста цього героя слова, характерні для ліберального поміщика: “Я людина вісімдесятих років… Не хвалять цей час, але все ж можу сказати, за переконання мені перепадало в житті. Недарма ж мене й мужик любить. Мужика треба знати!” перед вами ще один варіант духовної деградації – пустота та ницість, прикриті ліберальною фразою.

Втрату вишневого саду і Ранєвська, і Гаєв сприймають як горе, нещастя, біду. Однак в усьому цьому є і їх особиста провина. Спостерігається парадоксальна близькість гарних, добрих людських якостей Ранєвської та її байдужості, егоїзму, жорстокості. І далеко не завжди можна провести різку грань, відразу помітити, як ЇЇ ніжність, безкорисливість, доброзичливість невловимо перетворяться на легковажність, безвідповідальність і – не боятимемося цього слова – зраду. Вони зраджують “вишневий сад”, зраджують старого Фірса, який вірно служив їм усе життя.

В останніх словах промови спробуйте зв ‘язати цей образ із проблемою “маленької людини”, самотньої старості та ідеального холопства.

Одним із найцікавіших образів у п’єсі є Фірс, який продовжує тему “маленька людина” в російській літературі. Це доброзичливий симпатичний старий, відданий Ранєвській і Гаєву, які за тривалу службу відплачують йому тим, що забувають про нього. Кинутий напризволяще, хворий Фірс, символ самотньої старості, продовжує дбати про своїх господарів: “Леонід Андрійович, мабуть, шуби не вдяг, у пальті поїхав… Я, бач, не подивився…”. Водночас він пройнявся духом рабства. Фірс – ідеальний холоп. Після оголошення волі, добровільно залишившись у маєтку, він з особливим почуттям задоволення згадує часи кріпацтва, скасування якого називає “лихом”.

Отже, російське минуле в Чехова змальоване як негативна пам’ять. З неї людина не може черпати енергії для боротьби з реальністю, тому і Ранєвська, і Гаєв, і тим більше Фірс знесилено озираються і оплакують свої найкращі роки. Не менш проблематичним у “Вишневому саді” змальовано теперішнє, представником якого є Лопахін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Збережіть свій сад! (за п єсою А. Чехова “Вишневий сад”)

Categories: Нові твори

Links