ЗВЕВО, Італо

(1861 – 1928)

ЗВЕВО, Італо (Svevo, Italo; автонім: Шміц, Етторе – 19.12.1861, Трієст – 13.09. 1928, Мотта-ді-Лівенца) – італійський письменник.

Народився у Трієсті, в родині заможного комерсанта, який мав вісімнадцять дітей. У1873 р. навчався у комерційному училищі в Німеччині, у 1878 р. вступив у Вище комерційне училище в Трієсті, а з 1880 p., після того, як батько внаслідок невдалих фінансових операцій зубожів, працював дрібним службовцем у банку впродовж наступних дев’ятнадцяти років. Комерційна діяльність майбутнього письменника була настільки успішною,

що його навіть запрошували на викладацьку роботу, але Звево гнітили службові обов’язки, а натомість вабила література.

Під псевдонімом Італо Звево (“італійський шваб”) він написав кілька невдалих п’єс, регулярно виступав з критичними статтями. Можна констатувати, що у цих перших літературних спробах відчутний вплив французьких натуралістів та російських письменників, – зокрема, Ф. Достоєвського, мотиви роману “Злочин і кара” Звево інтерпретував в одній із своїх ранніх новел “Убивство на вулиці Бельподжо” (“L’assasinio in via Belpoggio”, 1890).

Паралельно Звево працював над першим

романом “Одне життя”(“Una vita”), який закінчив у 1892 р. і видав власним коштом. У центрі зображення роману – доля дрібного банківського службовця Альфонсо Нітті, котрого, як і автора, гнітить робота і захоплює література та філософія. Він може зробити кар’єру, одружившись із донькою банкіра Аннеті, але не знаходить у собі сили волі зважитися на цей крок, після чого його кар’єра зазнає остаточного краху, а сам він вдається до самогубства. Неспроможність героя завоювати своє місце у житті автор пояснює його слабкодухістю і нерішучістю. Літературного визнання, на яке розраховував Звево, роман йому не здобув, але Звево все ще не втрачав надії стати письменником. Після одруження у 1896 р. з донькою багатого підприємця та перспективи у цьому зв’язку швидкого кар’єрного росту йому потрібно було довести новій родині, що його літературна праця також може давати прибуток: “У сім’ї (я не маю на увазі дружину) для того, аби повірити в літературу, потрібно побачити гроші”.

Новим твором Звево став роман “Старість” (“Senilita”, 1898) – про 35-літнього службовця страхового агентства Еміліо Брентані. Через метафору старості письменник розкриває стан душі Еміліо, слабкодухість і невпевненість у собі, через що герой втрачає і рідну сестру, і кохану дівчину. Другий роман Звево також пройшов повз увагу критики, і це змусило його замовчати аж на 25 років. Однак інтерес до літератури у нього не зник.

У 1904 р. Звево з комерційних міркувань вирішив удосконалити своє знання англійської і випадково знайшов учителя – Дж. Джойса, котрий у той час проживав у Трієсті. Знайомство переросло у міцну дружбу, і саме Джойс став одним із перших критиків, які “забезпечили” загальноєвропейську славу третьому роману Звево “Самопізнання Дзено” (“La conscienza di Zeno”, 1923). Роман був новаторським за формою і спирався на найновіші здобутки модерної поетики: внутрішній монолог, “потік свідомості”, спрямований на дослідження глибинних процесів психіки; “розірвана” композиція і “фрагментарний” характер дії. Крім усього іншого, роман містить і полеміку з фрейдизмом.

У центрі зображення – свідомість комерсанта Дзено Козіні, котрий, за порадою лікаря-психоаналітика, що намагається тлумачити його вчинки в дусі Едіпового комплексу, пригадує різні епізоди свого життя. Взявши за основу джойсівського “Улісса”, Звево ділить життя Дзено на п’ять епізодів, послідовний часовий порядок між якими порушено: куріння, смерть батька, історія одруження, дружина і коханка, історія однієї комерційної справи. Зрештою, Дзено виліковується не внаслідок порад лікаря-психоаналітика, а всупереч їм, повернувшись до нормального життя і звичної для нього комерційної діяльності. Звево ненадовго пережив своє омріяне літературне визнання. 13 вересня 1928 р. він трагічно загинув в автокатастрофі.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЗВЕВО, Італо

Categories: Біографії

Links