Зміст назви повести А. Н. Куприна “Двобій”
Коли закриваєш останню сторінку повести Куп-Рина “Двобій”, виникає відчуття безглуздості, несправедливості случившегося. Сухі рядки рапорту точно й безпристрасно викладають обставини смерті підпоручика Ромашова, що загинуло в результаті дуелі з поручиком Николаевым. Просто й буденно обриву-ется життя юної, чистої й чесної людини. Зовнішня канва повести начебто б пояснює причи-ну цієї трагедії
Це любов Юрія Олексійовича до за-мужней жінці, Шурочке Николаевой, що викликала законні й зрозумілі ревнощі чоловіка і його бажання за-щитить
Цьому сприяє загальна атмосфера жорстокості, насильства, безкарності, до-торая характеризує офіцерське середовище. Виходить, слово “двобій” є вираженням конфлікту між загальнолюдськими, моральні-мі нормами й свавіллям, що діється в ар-мии. Юний підпоручик Ромашов приїжджає па місце служби
Але в ньому, безсумнівно, відчувається здоровий, нормальний початок, що про-тестует проти укладу армійського життя. На початку пове-сти цей протест виражається в боязкій спробі Рому-Шова висловити свою незгоду із загальною думкою з-служивцев, що схвалюють дикі вчинки п’яного кор-нета, що врубились у юрбу євреїв, або офіцера, заст-релившего, “як собаку”, цивільного, котрий посмітив зробити йому зауваження. Але його плутане мовлення про те, що культурні, чималі люди все-таки не повинні нападати із шашкою на беззбройного, викликає лише снис-ходительную відповідну репліку, у якій протягає пло-хо сховане презирство до цьому “фендрику”, ” інститут-ке”. Юрій Олексійович почуває свою відчуженість серед товаришів по службі, наївно й ніяково намагаючись преодо-леть неї. Він потай захоплюється молодецтвом і силою Бек-Ага-Малова, намагаючись стати схожим на нього. Однак врож-денные доброта й совісність змушують Ромашова заступитися за солдата-татарина перед грізним полків-ником.
Але простої людське пояснення того, що солдат не знає російської мови, розцінюється як гру-бої порушення військової дисципліни, що оказы-вается несумісної із принципами гуманності й че-ловечности. Взагалі в повісті Куприна багато “жорстоких” сцен, що малюють приниження людського достоїнства. Вони характерні, насамперед, для солдатського середовища, сре-ди якої особливо виділяється збожеволілий, замор-дованный солдат Хлебников, пытавшийся кинутися під поїзд, щоб покласти кінець щоденним истяза-ниям.
Співчуваючи цьому нещасному солдатові, захищаючи його, Ромашов, проте, не може врятувати його. Встре-Ча із Хлебниковым змушує його ще гостріше почувство-вать себе ізгоєм в офіцерському середовищі. Образ Ромашова дається письменником у динаміку, разі-витії. Автор показує в повісті духовний ріст ге-риючи, що проявляється, наприклад, у його відношенні, що змінилося, до суспільства офіцерів, що командир полку називає “цілою сім’єю”. Ромашов уже не доро-жит цією сім’єю й готовий хоч зараз вирватися з її й піти взапас.
Крім того, тепер він не робко й сбивчи-в, як раніше, а ясно й твердо висловлює свої убеж-дения: “Бити солдата безчесно. Не можна бити людини, що не тільки не може тобі відповісти, але навіть не має права підняти руку до особи, щоб захиститися від удару. Не сміє навіть відхилити голови. Це соромно”.
Якщо раніше Ромашов нерідко знаходив забуття в п’яний-стве або у вульгарному зв’язку з Раечкой Петерсон, те до кінця повести він виявляє твердість і силу характе-ра. Може бути, у душі Юрія. Олексійовича теж совер-шается двобій, у якому борються честолюбні мрії про славу й військову кар’єру з тим збурюванням, що охоплює його побачивши безглуздої жес-токости й цілковитої духовної спустошеності, про-питавших всю армію. І в цьому безкровному двобої здобуває перемогу здоровий моральний початок, гуманне прагнення захистити принижених, страждаючих людей. Дорослішання юного героя сполучається з його духовним ростом
Адже зрілість не завжди означає прагнення до досконалості. Про це свідчать образи офіцерів, людей, що свылись із гнітючою обстановкою, що пристосували-ся до неї. Так, і в них іноді проривається туга за іншим, нормальним життям, що звичайно виражається всплес-кому злості, роздратування, п’яним розгулом. Виникає якесь замкнуте коло, з якого немає виходу
По-моєму, трагедія Ромашова в тім, що, заперечуючи однооб-разие, ідіотизм і бездуховність армійського життя, він все-таки не має достатньої сили, щоб противосто-ять їй. Із цього морального тупика можливий для нього тільки один вихід – смерть. Оповідаючи про долю свого героя, його шуканнях, заб-луждениях і прозрінні, письменник показує обще-ственное неблагополуччя, що охопило всі сфери російської дійсності початку XX століття, але яскравіше й отчетливее проявлялося в армії. Таким чином, назва повести Куприна можна розуміти як двобій добра й зла, насильства й гуманиз-ма, цинізму й чистоти. У цьому, по-моєму, і містить-ся основний зміст назви повести Олександра Верба-Новича Куприна “Двобій”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)