Художню-ідейно-художня своєрідність повести
Художню-ідейно-художня своєрідність повести З’явившись під час російсько-японської війни й в обстановці наростання першої російської революції, добуток викликало величезний суспільний резонанс, оскільки воно розхитувало один з головних підвалин самодержавної держави недоторканність військової касти. Проблематика “Двобою” виходить за рамки традиційної військової повісті. Куприн зачіпає й питання про причини суспільної нерівності людей, і про можливі шляхи звільнення людини від духовного гніта, і про проблему взаємин особистості
Зіставлення двох героїв, яким властиві два типи світорозуміння, взагалі характерно для Куприна. Обоє героя прагнуть знайти вихід з тупика, при цьому Ромашов приходить до думки про протест проти міщанського благополуччя й застою, а Шурочка пристосовується до нього, незважаючи на зовнішнє показне неприйняття.
Ромашов – “природна людина”, вона інстинктивно пручається несправедливості, але його протест слабшали, його мрії й плани легко валять, тому що вони незрілі й непродумані, найчастіше наївні. Ромашов близький чеховським героям. Але виникла необхідність негайної дії підсилює його волю до активного опору. Після зустрічі із солдатом Хлебниковым, “приниженим і ображеним”, у свідомості Ромашова наступає перелом, його потрясає готовність людини піти на самогубство, у якому він бачить єдиний вихід з мученицького життя
Щирість пориву Хлебникова особливо яскраво вказує Ромашову на дурість і незрілість його юнацьких фантазій, що мають метою лише щось “довести” навколишньої. Ромашов вражений силоміць страждань Хлебникова, і саме бажання співчувати змушує підпоручика вперше задуматися про долю простого народу. Втім, відношення Ромашова до Хлебникову суперечливо: розмови про людяність і справедливість мають відбиток абстрактного гуманізму, заклик Ромашова до жалю багато в чому наївний
В “Двобої” Куприн продовжує традиції психологічного аналізу Л. Н. Толстого: у добутку чується, крім протестуючого голосу самого героя, що побачив несправедливість жорстокого й тупого життя, і авторський викривальний голос (монологи Назанского). Куприн користується улюбленим прийомом Толстого – прийомом підстановки до головного героя героя-резонера. В “Двобої” Назанский є носієм соціальної етики. Образ Назанского неоднозначний: його радикальний настрій (критичні монологи, романтичне передчуття “светозарной життя”, передбачення прийдешніх соціальних потрясінь, ненависть до способу життя військової касти, здатність оцінити високу, чисту любов, відчути безпосередність і красу життя) вступає в протиріччя з його власним способом життя. Єдиним порятунком від моральної загибелі є для індивідуаліста Назанского й для Ромашова втеча від усяких суспільних зв’язків і зобов’язань
(1 votes, average: 5.00 out of 5)