Моральні й соціальні проблеми в повісті Куприна “Двобій”

Моральні й соціальні проблеми в повісті Куприна “Двобій” План 1 Історія створення повести “Двобій” 2 Необхідність змін в армії нерозуміння більшістю солдатів своїх командирів проблема “рукоприкладства” тяжке становище рядових модель кріпосницького ладу в російської армії доля тих людей, які намагаються йти проти системи 3 Шляхи рішення проблем Біографія Куприна була насичена різноманітними подіями, які давали письменникові багату їжу для його літературних праць. Повість “Двобій” іде коріннями в той період життя

Куприна, коли він здобував досвід військової людини. Бажання служити в армії було замолоду жагучим і романтичним. Куприн закінчив кадетський корпус і Московське Александровское військове училище

Згодом служба й показна, ошатна сторона офіцерського буття обернулася своїм виворотом: утомливо одноманітними заняттями “словесністю” і відпрацьовуванням рушничних прийомів з отупілими від муштри солдатами, пиятиками в клубі так вульгарними інтрижками з полковими розпусницями. Однак саме ці роки дали можливість Куприну всебічно вивчити провінційний військовий побут, а також познайомитися зі злиденним життям

білоруської окраїни, єврейського містечка, із вдачами “заштатної” інтелігенції. Враження цього років з’явилися як би “запасом” на багато років уперед (матеріал для ряду оповідань і в першу чергу повести “Двобій” Куприн почерпнув саме в пору своєї офіцерської служби).

Робота над повістю “Двобій” в 1902 – 1905 роках була продиктована бажанням здійснити давно задуманий задум – “вистачити” по царській армії, цьому зосередженню тупості, неуцтва, нелюдськості. Всі події повести відбуваються на тлі армійського життя, жодного разу не виходячи за її рамки. Можливо, це зроблено для того, щоб підкреслити важливість і реальну необхідність хоча б задуматися над тими проблемами, які показані в повісті. Адже армія – це оплот самодержавства, і якщо в ній є недоліки, те їх треба прагнути усувати. Інакше вся важливість і зразковість існуючого ладу – це блеф, порожній звук, і немає ніякої “Великої держави”.

Усвідомити весь жах армійської дійсності має бути головному героєві підпоручикові Ромашову. Вибір автора не випадковий: адже Ромашов багато в чому дуже близький Куприну: обоє вони закінчили військове училище, надійшли на службу в армію. Із самого початку повести автор різко занурює нас в атмосферу армійського побуту, малюючи картину ротних навчань: відпрацьовування несення служби на пості, нерозуміння того, що від них потрібно, деякими солдатами (Хлебников, що виконує наказу арештованого; Мухамеджинов, татарин, що слабко розуміє по-російському й, як наслідок, невірно виконуючого наказу). Усвідомити причини цього нерозуміння нескладно.

Хлебников, російський солдат, просто не має хоч кого-небудь утворення, і тому для нього все вимовлене єфрейтором Шаповаленко – це не більш ніж порожній звук. Крім того, причиною такого нерозуміння служить різка зміна обстановки: подібно тому, як різко нас занурює автор у такого роду обстановку, так і багато новобранців не мали до цього ніякого подання про військову справу, не спілкувалися з військовими людьми, для них все ново: “вони ще не вміли відокремити жарту, приклада від теперішніх вимог служби й упадали те в одну, то в іншу крайність”. Мухамеджинов же нічого не розуміє в силу своєї національності, і це теж більша проблема для російської армії – усіх намагаються “підвести під одну гребінку”, не з огляду на особливості кожного народу

Адже ці особливості, уроджені й не можуть бути усунуті ніякою виучкою, тим більше лементом, фізичними покараннями. Взагалі проблема “рукоприкладства” дуже чітко фігурує в даній повісті. Це апофеоз соціальної нерівності

Звичайно ж, не треба забувати, що тілесні покарання для солдатів були скасовані тільки в 1905 р. Але в цьому випадку мовлення вже йде не про покарання, а про знущання: “Унтер-офіцери жорстоко били своїх підлеглих за незначну помилку в словесності, за загублену ногу при маршируванні, – били в кров, вибивали зуби, розбивали ударами по юшку барабанні перетинки, валили кулаками на землю”. Хіба стане так поводитися людина з нормальною психікою? Моральний мир кожного, хто попадає в армію, докорінно міняється й, як зауважує Ромашов, далеко не в кращу сторону. Так навіть капітан Стельковский, командуючий п’ятою ротою, кращою ротою в полицю, офіцер, що завжди “мав терплячу, холоднокровну й упевнену наполегливість”, як виявилося, теж бив солдат (у приклад Ромашов приводить те, як Стельковский вибиває разом з ріжком зуби солдатові, що невірно подав сигнал у цей самий ріжок).

Тобто заздрити долі таких людей, як Стельковский, не коштує. Ще менше заздрості викликає доля простих солдатів. Адже в них немає навіть елементарного права вибору: “Не можна бити людини, що не може тобі відповісти, не має права підняти руку до особи, щоб захиститися від удару. Не сміє навіть відхилити голову”.

Солдати повинні все це терпіти й не можуть навіть поскаржитися, адже вони прекрасно знають, що тоді їм буде: “Але солдати дружно гаркали, що вони “точно так, усім задоволені”. Коли запитували першу роту, Ромашов чув, як позад нього фельдфебель його роти, Рында говорив шиплячої й угрожающи голосом: – От оголоси мені хто-небудь претензію! Я йому потім таку оголошу претензію!” Вдобавок до того, що рядові піддаються систематичному побиттю, їх ще й втрачають засобів до існування: те мале жалування, що вони одержують, вони майже всі віддають своєму командирові

И ці самі гроші витрачаються панами офіцерами на всякі посиденьки в барах з випивкою, брудною грою (знов-таки на гроші), до того ж у компанії розпусних жінок. Безумовно, кожна людина має право на відпочинок. Але цей відпочинок сильно затягся й прийняв дуже перекручену форму

Пішовши офіційно від кріпосницького ладу 40 років тому й поклавши на цю величезну кількість людських життів, Росія на початку століття мала модель такого суспільства в армії, де офіцерство – це визискувачі-поміщики, а прості солдати – це раби-кріпаки. Армійська система руйнує сама себе зсередини. Вона не виконує в достатньому ступені ту функцію, що на неї покладена

Адже якщо ми подивимося на тих людей, які нас захищають, тобто на простих солдатів, те напевно в очах більшості з них ми побачимо відбиття тих же слів, що сказав про себе солдат Хлебников: “Не можу більше, … … не можу я, пан, більше… Ох, Господи… Б’ють, сміються… взводний грошей просить, відділений кричить…

Де взяти? … Ох, Господи, Господи!” Тих же, хто намагається піти проти цієї системи очікує дуже не легка доля. Фактично, поодинці боротися з такою “машиною” даремно, вона “поглинає всіх і вся”. Навіть спроби усвідомити що відбувається валять людей у шок: Назнанский, що постійно хворіє й пішов у запій (очевидно, намагаючись тим самим зникнути від довлеющей дійсності), нарешті, сам герой повести Ромашов

Для нього з кожним днем усе більше помітними стають волаючі факти соціальної несправедливості, все каліцтво системи. Він, із властивої йому самокритичністю, знаходить і в собі також причини подібного положення речей: він став частиною “машини”, змішався із цією загальною сірою масою нічого не розуміючих і загублених людей. Ромашов намагається від них відгородитися: “Він став усамітнюватися від суспільства офіцерів, обідав большею частиною будинку, зовсім не ходив на танцювальні вечори в збори й перестав пити”.

Він “точно дозрів, зробився старше й серйозніше за останні дні”. Далося йому таке “дорослішання” не легко: він пройшов через суспільний конфлікт, боротьбу із самим собою (адже Ромашов дуже любив говорити про себе в третій особі), йому навіть була близька думка про самогубство (він ясно уявляв собі картину, на якій зображене його мертве тіло, із запискою в руках і юрба людей, тих, що зібралися довкола нього). Аналізуючи положення хлебниковых у російської армії, спосіб життя офіцерства й ища шляхи виходу з подібної ситуації, Ромашов приходить до думки, що армія без війни – це абсурд, і, отже, для того, щоб не було цього дивовижного явища “армія”, а його не мабуть, треба, щоб люди зрозуміли непотрібність війни: “Покладемо, завтра, покладемо, цю секунду ця думка спала на думку всім: росіянином, німцям, англійцям, японцям… І от уже немає більше війни, немає офіцерів і солдатів, усе розійшлися по будинках”. Я також близький до подібній до думки: для рішення таких глобальних проблем в армії, для рішення глобальних проблем взагалі необхідно, щоб потреба в здійсненні змін зрозуміло більшість людей, тому що невеликі групи людей, і вуж тим більше одиниці, нездатні перемінити хід історії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моральні й соціальні проблеми в повісті Куприна “Двобій”

Categories: Нові твори

Links