Життя людини в повісті Лєскова “Леді Макбет Мценского повіту”
Варто відзначити, що для російської літератури взагалі не характерні чіткі, концентричні сюжети, доцентровість і напруженість дії (згадаємо “п’єси життя” Островського, “підводний плин” у Чехова). Лісочків особливо тяжів до хронікального, екстенсивного принципу сюжетосложения.
Багато хто його добутки написані в жанрі хроніки, і слова оповідача в “Дитячих роках (Зі спогадів Меркула Праотцева)” явно передають переваги самого автора: “Я не стану усікати одних і роздмухувати значення інших подій: мене до цього не змушує
Ремінісценції з “Макбета” простежуються як на рівні структурних, так і вільних мотивів, “аранжирующих” сюжет, факультативних. Згідно Б. В. Томашевскому, у добутках розрізняють мотиви зв’язані (структурні)
Так, при переказі подій легко можна опустити деталі – наприклад, умолчать про те, як саме відбувалися вбивства, що було знаряддями, умолчать про кров жертв. Не обов’язково ніч могла б стати часом здійснення злочинів. Однак ці вільні мотиви, загальні в названих добутках, дуже важливе як вираження авторської оцінки зображуваного, як засіб емоційного впливу на читача
У трагедії Шекспіра “Макбет” мотиви крові, ночі як часу вбивств, примар, що є Макбетові, – наскрізні, що дуже незабаром здобувають символічне значення. Після вбивства Макбетом короля Дункана леді Макбет велить своєму чоловікові змити з рук плями крові й сама (оскільки Макбет “слабодушен”) бруднить кров’ю особи сплячих слуг, щоб підозра впала на них. В останньому акті п’єси вже божевільна леді Макбет увесь час тре руки, марне намагаючись змити “прокляту пляму”, і говорить: “Ця маленька ручка усе ще пахне кров’ю. Всім пахощам Аравії не відбити цього заходу”.
У повісті “Леді Макбет Мценского повіту” простежуються ті ж мотиви плям крові, ночі як часу вбивства, примар, що є Катерине Львівні, що наростає холоду (у прямому й переносному значенні), юрби як месника (“Бирнамский ліс” – юрба на заборі будинку Ізмайлових, що стала колективним свідком самого жорстокого вбивства, жертва якого – безневинна дитина).
При цьому в повісті подробиці дії, описові деталі вводяться природно й правдоподібно, зображення натуралистично, символіка приглушена. Так, після вбивства чоловіка “Катерина Львівна, засукавши рукава распашонки й високо подоткнув поділ, ретельно замивала мочалкою з милом кривава пляма, залишена Зіновієм Борисичем на підлозі своєї опочивальні. Вода ще не охолонула в самоварі, з якого Зіновій Борисич розпарював отруєним чаєм свою хазяйську душеньку, і пляма вимилася без усякого сліду”.
Подібності виявляються й в описі ночі як часу вбивств.
У читача формується свого роду обрій очікування: все погане відбувається вночі, а не вдень. З кожним наступним убивством цей мотив підсилюється: настання ночі передвіщає черговий злочин
В “Макбеті” короля Дункана також убивають уночі, і це, за словами Ленокса, страшна ніч:
“Птах тьми кричав
Всю ніч, і, говорять, як у лихоманці,
Тряслася земля”.
И після вбивства, коли наступає день, сонце не встає, про що говорить інший персонаж – Росс:
“Годинники показують день, але це ніч
В імлі світила. Ніч не всемогутня
Иль соромно дню, але, лик землі приховуючи,
Морок не дає променям цілувати його”.
У Шекспіра даний мотив підкреслено символичен – у Лєскова в його “нарисі” всі начебто просто, фактографично. Начебто: насправді й час, і простір повести, її пейзаж і інтер’єр мають другий, алегоричний план
В “Леді Макбет…”, як і в шекспірівській трагедії, холод – це завжди знак лиха. Переносне значення мотивів розкривається в міру розвитку сюжету, при цьому холод і будинок мають негативну коннотацию. В обох текстах пряме значення холоду – це якась реакція персонажів на злочин або його результати. Так, в “Макбеті” після того, як несуть леді, що зійшла з розуму, Макбет, Банко викликує:
“Треба б одягтися,
А то ми все від холоду тремтимо.
А після зберемося й докладно
Розслідуємо вбивство до кінця…”
У повісті “Леді Макбет…” символіка мотиву холоду досягає особливої сили в епізоді третього вбивства й викриття вбивць, де підкреслять “нестерпний холод” у будинку Ізмайлових. Усе поглинено мотивом холоду (фізичного й щиросердечного).
Однак у повісті є не тільки мотив холоду, але й мотив тепла (і в прямому, і, що важливіше, – у переносному значенні), є опозиція сад/будинок (відкрите/закритий простір), і сад асоціюється з теплом. У трагедії Шекспіра немає мотиву тепла
Введення автором саду, що розвивається в просторі, мотиву тепла збагачує потенціал сприйняття героїні: вона не тільки “душогубка”, що нераскаялись убивця, холодна душа, але й любляча жінка. Уже епіграф, як вказувалося вище, намічає тему любові, а отже, виявляє іншу, відмінну від шекспірівської, мотивування вбивства. Згадуючи характер шекспірівської леді Макбет і мимоволі порівнюючи його при читанні з лесковской героїнею, читач бачить, наскільки черства й бездушна перша й наскільки друга невтримна у своїй сліпій пристрасті, наскільки не щадить вона не тільки інших, але й себе. Адже фінал повести – самогубство Катерини Львівни, для якої життя без любові втрачає зміст
Що ж їх поєднує? Дивна непохитність і рішучість характеру, що йде на злочини заради досягнення своєї мети. Але мети – різні! Шекспірівська леді Макбет як жінка холодна, розумова й надзвичайно прагматичная заздалегідь прораховує вбивства, необхідні для досягнення Макбетом королівської влади. При цьому їй невідомі коливання, борошна совісті, вона рішучіше свого чоловіка:
“Иль ти боїшся бути в справах таким же,
Як у мріях?
Лише натягни рішучість, як струну,
И вийде всі”.
Так вона переконує Макбета, готового відмовитися від убивства Дункана (у першій дії трагедії). До того ж робить вона злочинні задуми не сама, а за допомогою свого честолюбного чоловіка. У фіналі трагедії в новоспеченої королеви здають нерви (а не совість!). У сні вона розповідає про свої злочини
Лесковская героїня – інша. У ній відчувається та ж рішучість і міцність натури, вона рішучіше, сильніше по характері, чим Сергій. Але йде вона на злочини в ім’я своєї першої й великої любові: “Розгорнулася вона раптом на всю широчінь своєї натури, що прокинулася, і така стала рішуча, що вгамувати не можна”. Саме спонтанність і раптовість характеризують дії й учинки Катерини Львівни, черзі “випадкових” убивств. Це особливо підкреслено в її розмові із Сергієм після приїзду співспадкоємця, племінника її чоловіка, Феди Ляміна. У відповідь на нарікання Сергія із приводу майбутнього розділу майна, вона говорить: “Так неш мені це, Сережечка, потрібно?”.
У шекспірівській же героїні всі почуття, включаючи любов, підпорядковані “манії” честолюбства, і вона “викликає холодну відчуженість”.
Хоча у всіх убивствах головна роль виконавиці й належить рішучої й сильної Катерине Львівні, але підбурювачем, яким рухає зовсім не любов, а користь, є Сергій. Саме його слова підштовхують героїню до злочину. Особливо показовий епізод у саду напередодні вбивства Зіновія Борисича. Тут значима сама сюжетна ретардація: адже з погляду розвитку дії цей епізод не обов’язковий, це вільний епізод.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)