Життя й творчість М. И. Цветаевой
1. Дитинство і юність Цветаевой. 2. Життя поетеси в перші післяреволюційні роки. 3. Еміграція. 4. Повернення на Батьківщину.
М. И. Цветаеву по праву можна назвати найбільшою російською поетесою. Її утвору не можуть залишити байдужим, кожний знаходить у них те, що близько його душі. Доля Цветаевой була нелегкою. Їй довелось жити й творити в епоху страшних соціальних катаклізмів Це не могло не накласти відбитка на її творчість.
Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року. Батько дівчинки був професором Московського університету й директором
Відразу ж творчість юної дівчини бути високо оцінено визнаними метром російського символізму В. Я. Брюсовим, акмеизма Н. С. Гумилевим і М. А. Волошиним. В 1912 році Марина Цветаева вийшла заміж за С. Я. ефрона. Це знаменне в її житті подія знайшла відбиття у віршах.
– Так, у Вічності – дружина, не на папері 1912 рік був для Цветаевой особливим. У цьому ж році вийшов її другий альбом – “Чарівний ліхтар”, а незабаром народилася дочка Аріадна. Життя Цветаевой у цей період була цілком щасливою. Вона разом зі своєю сім’єю жили у великому затишному будинку, не відчували потребу вденьгах.
Поетеса складала вірші. Цветаеву цікавили вічні проблеми, вона міркувала про життя, любов, смерть. В 1913 році поетеса написала вірш: Моїм віршам, написаним так рано, Що й не знала я, що я – поет, Що Зірвався, як бризи з фонтана, Як іскри з ракет, Що Ворвались, як маленькі чорти, У святилище, де сон і фіміам, Моїм віршам про юність і смерть, – Нечитаним віршам! – Розкиданим у пилу по магазинах (Де їх ніхто не брав і не берет!), Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга.
Воно багато в чому стало пророчим. Трапилося так, що утвору Цветаевой стали відомі й улюблені шанувальниками її творчості набагато пізніше. Після Великої Жовтневої революції життя поетеси сильно змінилася.
Її чоловік був на фронті, а Цветаевой доводилося продавати речі, щоб не вмерти з голоду. Будинком поетеси стала комунальна квартира, і їй із двома дочками (молодша Ирина народилася в 1917 році) довелося тулитися в маленької комнатке. Цветаева раніше навіть не замислювалася про те, що їй коли-небудь прийде самої заробляти на життя. Але після революції їй довелося йти працювати. Однак витончена поетеса не змогла звикнути до суворої прози життя Працювала Марина Цветаева недовго, потім відмовилася від цієї ідеї.
В 1919 році Цветаева разом з дочками виявилася в нелюдськи тяжких умовах. Про цей період вона писала як про “самому чорному, самому чумному, самому смертний”. Щоденникові записи поетеси свідчать про це: “Живу з Алею й Іриною… у горищній кімнаті, що була Сережиной. Борошна ні, хліба ні, під письмовим столом фунтів 12 картоплі, залишок від пуда, позиченого сусідами…
“. Цветаева не могла бачити, як умирають від голоду її діти, тому віддала їх вприют. Тут молодша дочка Ирина вмерла від голоду й хвороби. Старшу Аріадну поетеса забрала додому. Через кілька років, в 1921 році, Цветаева одержала звістку від свого чоловіка.
Це була перша звісточка за довгих чотири з половиною року. С. ефрон був за кордоном, Марина вирішила відправитися кнему. Все це час Цветаева як і раніше писала вірші.
Це було змістом її життя, єдиним, що залишилося від колишнього життя, щасливої й безтурботної. Творчість дозволила їй вижити в страшні роки. У період з 1917 по 1921 рік були створені вірші, що ввійшли в цикл “Лебединий стан”. У них Цветаева з любов’ю говорить про білий рух.
В 1921-1922 роках була створена книга “Версти”. В 1923 році – поетичний збірник “Ремесло”. Тоді ж М. Цветаева писала про своїх сучасників, творчість яких було їй дуже близько: про А. А. Ахматовій, С. Я. Парнок, про А. А. Блок У своїй творчості поетеса зверталася до реальних історичних осіб і до вигаданих літературних персонажів, наприклад, Дону Жуану. Вона ототожнювала себе з героями своїх добутків. Повсякденне життя мало цікавило її.
Однак сувора дійсність вимагала серйозних рішень. В 1922 році Цветаева разом з дочкою виїхали в Берлін. Незабаром сім’я переселилася в Чехію, де прожила кілька років. В 1925 році у Цветаевой народився син Георгій, близькі його кликали Мур.
Через якийсь час сім’я переїхала в Париж. У Цветаевой були дуже складні відносини з емігрантами з Росії. Гордість і зарозумілість поетеси приводили до того, що конфлікти з літературними колами були неминучі. Недоброзичливі відносини зі співвітчизниками аж ніяк не сприяли щиросердечному комфорту Цветаевой.
Вона почувала себе самотньої й нещасної Сім’я її жила в досить тяжких умовах. Грошей не вистачало навіть на саме необхідне, наприклад, на дрова. Марина Іванівна разом з дочкою носили з лісу в’язки хмизу.
Цветаева згадувала: “У Парижу бували дні, коли я варила суп на всю сім’ю з того, що вдавалося підібрати на ринку”. Але, незважаючи на настільки тяжкі умови, Цветаева продовжувала писати вірші. В еміграції з’явилися наступні добутки поетеси: збірник віршів “Після Росії: 1922 – 1925″ (закінчений в 1928 році), “Поема гори”, “Поема кінця”.
В 1925 – 1926 був створений сатиричний добуток “Крисолов”; в 1927 – антична трагедія “Аріадна”. Вона була опублікована за назвою “Тезей” і “Федра”. В 1938 – 1939 роки вийшов поетичний цикл “Вірші до Чехії”. Однак більшість добутків побачили світло тільки після смерті поетеси. Вірші Цветаевой не знаходили своїх шанувальників за кордоном.
Тому Марина Іванівна узялася за прозу У тридцяті роки були створені наступні добутки: “Мій Пушкін” (1937), “Мати й музика” (1935), “Будинок у Старого Пимона” (1934), “Повість про Сонечке” (1938), спогаду про М. А. Волошина (“Живе про живий”, 1933), М. А. Кузмине (“Нетутешній вітер”, 1936), А. Білому (“Полонений дух”, 1934) і ін. До прозаїчної спадщини Цветаевой ставляться й листа поетеси до Б. Л. Пастернаку (1922 – 1936) і Р. М. Рильке (1926). Проза Цветаевой була автобиографичной. Марина Іванівна писала: “Я хочу воскресити весь цей мир – щоб всі вони не даром жили – і щоб я не даром жила!
“. В 1937 році дочка Цветаевой, Аріадна відправилася в Москву. Її, звичайно, намагалися відговорити від цього вчинку Але дівчина однаково відправилася на Батьківщину. Аріадна влаштувалася на роботу в журнал, писала батькам про те, що в неї всі добре.
У цьому ж році чоловік Цветаевой С. Я. ефрон виявився замішаний у замовленому політичному вбивстві Виявилося, що за кордоном він був агентом НКВД. Після цього емігрантські кола зовсім перестали приймати Цветаеву. Навіть її син відчував це вороже відношення.
Поетеса вирішила повернутися на Батьківщину В 1939 році Марина Іванівна разом із сином Георгієм відправилися в Росію. У цьому ж році, у серпні, заарештували Аріадну, а через якийсь час – чоловіка Цветаевой С. Я. ефрона. На очах заарештовували сусідів Марина Іванівна жахалася тому, що діялося в її рідній країні. Після арешту чоловіка Цветаева разом із сином оселилися в Москві.
Поет А. А. Тарковский згадував, що Цветаева “була складною людиною… “, писав: “Вона була страшно нещасна, багато хто її боялися. Я теж – трошки.
Адже вона була мало-мало чернокнижница”. Талантливейшая поетеса вмерла б з голоду, якби їй не допомагали знайомі й родичі Цветаева не вміла заробляти на життя, не вміла справлятися з побутовими труднощами. Вона зверталася в офіційні інстанції із проханням виділити їй житло. Їй відповідали, що в житлоплощі бідують багато хто й можливості задовольнити її прохання немає. Цветаева їздила в Бутирську й Лубянскую в’язниці В одній перебував чоловік, в іншій – дочка.
Відносини із сином у Цветаевой були дуже складні. Сестра Марини, Настасія Іванівна згодом згадувала про відносини поетеси й сина: “Він, може бути, і любив її, як ведмежа любить ведмедицю, але він її анітрошки не почитав”. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Цветаева разом із сином потрапили в евакуацію.
Цветаева намагалася влаштуватися на роботу, але їй це не вдалося. 31 серпня 1941 року Марина Іванівна покінчила із собою. Цветаева написала своїм знайомим, щоб вони подбали об неї сині Життя Георгія було недовгою.
Він загинув на фронті. Дочка поетеси, що залишилася в живих Аріадна,, що пройшла крізь табори й посилання, присвятила своє життя поверненню літературної спадщини Цветаевой.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)