Тема любові у творчості М. И. Цветаевой

1. Що таке любов для Цветаевой. 2. Лірична героїня. 3. Тема любові в пізній творчості Любов! Любов! І в судорогах і в труні Насторожуся – спокушуся – збентежуся – рвонуся… М. И. Цветаева Любов – одна з важливих тем у творчості М. И, Цветаевой.

З юного років поетеса не представляла себе без цього почуття. Першим об’єктом її любові, що одержала поетичне вираження, став син Наполеона, герой “Орляти”, її улюбленої поеми е. Ростана, що Марина перевела замолоду. Пізніше всяка людина, у якому вона бачила або придумувала споріднення

душ, мимоволі ставав для неї об’єктом любові Поза любов’ю себе Цветаева не мислила й у цьому почутті вона розчинялася вся. Згадаємо, як познайомилася Цветаева зі своїм майбутнім чоловіком, С. Я. ефроном.

Зустрівши його на пляжі, вона загадала, якщо він принесе їй улюблений камінь сердолік, то вони одружаться. Подібні цієї історії романтичні мотиви властиві її віршам, але її лірична героїня не тільки романтична. Любов Цветаевой може бути відкритої й жертовної, сміливої, зухвалої, турботливої. Для її героїні любов – це буття.

У віршах Марини Іванівни представлені всі сторони, усе часи любові –

її зародження, закоханість, її пожежа, розквіт, період ревнощів, закінчення любові, розлука. Звідки така ніжність? Не перші – ці кучері Розгладжую, і губи Знавала – темній твоїх. …Звідки така ніжність? І що з нею робити, отрок Лукавий, співак захожий, З віями – немає довшай?

“Цветаевское “люблю” підозріло часто не укладалося в подання про почуття, звично пов’язаних із цим словом, виявлялося в якімсь нестандартному ланцюжку причин і наслідків, емоцій і понять… у надзвичайно багатому світі Цветаевой виявилася незлічима кількість граней любовного почуття”, – пише біограф поетеси И, Кудрова. Вона називає многолюбие важливою рисою поетеси, кожне спаленіле в ній почуття Марина Іванівна виражала віршами.

С. Е. Голлидей, З. Я. Парнок, О. е. Мандельштам, Б. Л. Пастернак, Р. М. Рильке – любов до цих людей подарувала нам прекрасні цветаевские вірші. Полюбивши людини, Цветаева привласнювала його собі, назавжди. Уважаючи його своїм, вона вихлюпувала на нього всю себе, всі свої емоції, радості, і звичайно ж любов. В 1916 році в листі П. Юркевичу юна Цветаева пише, що для неї укладено в слові “любов”: “Із самого мого дитинства, з тих пор, як я себе пам’ятаю, мені здавалося, що я хочу, щоб мене любили.

Тепер я знаю й говорю кожному: мені не потрібно любові, мені потрібно розуміння Для мене це – любов. А те, що ви називаєте любов’ю (жертви, вірність, ревнощі), бережіть для інших, для інший, – мені цього не потрібно. А я хочу легкості, волі, взаєморозуміння – нікого не тримати й щоб ніхто не тримав!

” А. А. Саакянц коментує ранні вірші Цветаевой так: “Юнацька лірика Марини Цветаевой – щоденник її душі. У віршах вона запам’ятовує всіх, кого любить, ким захоплена; її лірична героїня тотожна з нею”. Героїня віршів Цветаевой багатолика – це покірна “прекрасна, самовладна, у собі не владна, хтива” Манон Леско, спокусниця Кармен, що Цветаева робить парою Дон Жуану, зухвала циганка Мариула, войовнича амазонка, ворожка.

Любов для них – блискавичне почуття, порив, відривши від землі. Вона причаровує улюбленого – Розвела тобі в склянці Жменьку палених волось Щоб не їлося, щоб не співалося, Не пилося, не спалося. Щоб молодість – не на радість Щоб цукор – не в насолоду, Щоб не ладив у тьмі нічної З молодої дружиною Лірична героїня прагне зрозуміти почуття Дон-Жуана: І була в Дон-Жуана – шпага, И була в Дон-Жуана – Донна Ганна. От і все, що люди мені сказали Про прекрасний, про нещасний Дон-Жуане.

Але сьогодні я була розумна: Рівне опівночі вийшла на дорогу, Хтось ішов із мною в ногу, Називаючи імена. І білів у тумані посохнув дивний… – Не було в Дон-Жуана – Донни Ганни!

Вона здатна сказати спасибі за те, що її не люблять, і шкодувати про це. Спасибі вам і серцем і рукою За те, що ви мене – не знаючи самі! – Так любите: за мій нічний спокій, За рідкість зустрічей західними годинниками, За наші не-гулянки під місяцем, За сонце, не в нас над головами, – За те, що ви хворі – на жаль!

– не мною, За те, що я хвора – на жаль! – не вами! Любов – “однієї волною накотило, інший волною віднесло” – переміняється ревнощами. Іронічно-Гірко говорить із коханим кинута героїня, принижуючи ту, іншу жінку, просту, заради якої неї кинули: Як живеться вам із другою, – Простіше адже?

– Удар весла! – Лінією береговою Незабаром ль пам’ять відійшла… Як живеться вам із простою Женщиною? Без божеств?..

…Як живеться вам із земною Женщиною, без шостих Почуттів?.. Ну, за голову: щасливі? Немає?

У провалі без глибин – Як живеться, милий? Тяжче чи, Так само чи, як мені з іншим? Героїня ображена зрадою, вона хоче й егоистично вразити улюбленого тим, що вона не залишилася одна, і підкреслити свою неповторність для нього, божественність. Прийом антитези яскраво розмежовує образ кинутої героїні й образ іншої жінки. Варто помітити, що провину за происшедшее героїня повністю перекладає на героя.

Риторичні питання героїні підкреслюють її особливість. Крик душі героїні зливається з “криком жінок всіх часів”: “Мій милий, що тобі я зробила?” Жити привчив у самому вогні, Сам кинув – у степ заледенілу!

От що ти, милий, зробив мені! Мій милий, що тобі – я зробила? Щирість любові розбивається об холодність коханого. Трагізм підсилюється від рядка до рядка, героїня страждає, почуває приреченість своєї любові й шукає пояснень – якщо не в коханого, те хоч у чогось: стільця, ліжка.

Вона готова просити прощення навіть не знаючи, за що. Пізніше лірична героїня міняється – тепер це Сивилла, евридика, Аріадна, Федра. Зміна героїні викликана мотивом трагедійності любові, її приреченості, неможливості повернути що йде. Героїня спускається з небес на землю й втрачає надію. Найбільше цветаевское добуток про любов – це автобіографічна “Поема кінця”, побудована, за словами критиків, на контрасті “побуту” і “буття”.

От як визначає це почуття Цветаева: Любов, це плоть і кров. Колір, власною кров’ю политий. Ви думаєте – любов – Розмовляти через столик? Годиночка – і по будинках?

Як ті добродії й дами? Любов, це значить… – Храм? Дитя, заміните шрамом На шрамі! … “Любов, це значить лук Натягнутий лук: розлука”…

Цією поемою захоплювався Б. Л. Пастернак: “Поема Кінця – свій, лірично замкнутий, до краю затверджений мир”. “Всіма моїми віршами я зобов’язана людям, яких любила – які мене любили – або не любили”, – так писала М. И. Цветаева наприкінці життя. Нехай не завжди її почуття розуміли й приймали, тому що, як помітив дослідник е творчості Кудрова; любов для Цветаевой – зовсім не те, що розуміють під цим словом багато хто, але її переживання й емоції папір зберіг для нащадків і відкрила нам цю нову, незнайому сторону поетеси


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Тема любові у творчості М. И. Цветаевой