Пугачов у повісті А. З Пушкіна й нарисі М. И. Цветаевой

Що там зачорнілося серед мутного крутіння заметілі? Пень або вовк? Що за чорний предмет? Вожатий!!!

Вожатий у Цветаевой і вожатий у Пушкіна – трохи різні люди. Цветаева не створює об’єктивного портрета Пугачова. Все створення образа грунтується на її почуттях, що переповняють, на її відношенні кнему.

Цветаева, грунтуючись на платформі “Капітанської дочки”, створює іншого, нового героя. Це вже не той Пугачов, яким представив його нам Пушкін. Це не Пугачов, навіть не Вожатий, це ідеалізований, новий, вигаданий герой. Що думає про

нього Цветаева?

Вона захоплюється ним, вона перебуває під чарівною силою його чарів. Вона виправдує його злодіяння, у той час як Пушкін представляє його на наш читацький суд. У Цветаевой він милосердний – він зберіг життя Гриневу. А в Пушкіна? Так, він подарував йому життя, зате позбавив її тисячі людей

Цветаева пише: “Пугачов покликав Гринева в коло своїх, значить визнав, відчув його своїм”. Якщо дійсно ці “червоні пики, розпаленілі вином”, були своїми, чи відчув він Гринева таким же – “своїм”?! Пушкін, по-моєму, навпаки, хоче показати різницю між Пугачовим і цими “червоними пиками”, тобто

Пугачов, самотній у цьому п’яному розгульному суспільстві, має потребу в людині, понима-щем його. Пушкіна жахають злодіяння Пугачова, а Цветаева вважає, що на тлі страт, грабежів, пожеж Пугачов “чорним даний тільки для того, щоб краще, чистіше дати його – білим”.

Цветаева дотошно вишукує яку-небудь позитивну рису Пугачова й звеличує її. А в Пушкіна вона промайне – не всякий помітить! При всьому ідеалізуванні Пугачова Цветаева розуміє, що він лиходій і його шляхетність і подяка – “подяка й шляхетність лиходія”. Чисто дитяче сприйняття зла, при якому дитина ненавидить людей, що обдурили й зрадили, дозволяє їй (або змушує?) полюбити Пугачова серцем семирічної дівчинки

“Це була моя перша зустріч зі злом, і воно виявилося – добром”. У Цветаевой почуття до Пугачова багато в чому визначені чисто жіночим сприйняттям героя, сильної, великодушної, мужньої людини. Звідси й всепоглинаюче замилування, яке часто має місце в тоненької, тендітної, романтично настроєної дівчинки до сильного, фізично розвиненому, грубуватому, безстрашному хуліганові – проводиреві хлопчиськ із сусіднього двору

Пушкін же позбавлений цієї сліпої, всепрощаючої любові, він тверезо оцінює свого героя, бачачи його плюси й мінуси, ставлячись до нього по-мужски об’єктивно. Цікава паралель, що Цветаева проводить між Пугачовим – Гриневым і Миколою I – Пушкіним, тобто мужність і відданість присязі, боргу, честі в Гринева рівняються з аналогічними якостями Пушкіна. Цветаева порівнює двох государів – самозванця Пугачова й самодержця Миколи I, що потрапили в круговорот “історичної заметілі”. Можливо, і Пушкін хотів підкреслити цю подібність?

Читаючи Цветаеву, настільки попадаєш під її вплив, що починаєш плутати свою власну думку про Пугачова й думки Цветаевой і Пушкіна. Чи любить Пушкін Пугачова так, як любить його Цветаева? Чи перебуває він під такою же силою чарів? Чи почуває Пушкін у ньому той “таємний жар”, що так звеличує Цветаева? Або він поглинений виписуванням портрета шістнадцятирічного Гринева, заповнюючи його думки й учинки змістом тридцатишестилетнего автора – себе? Основа повести Пушкіна – це “живі картини” взаємин особистостей на тлі “історичної заметілі”, а Пугачов – стрижень, цвях, ізюминка цієї основи

А на думку Цветаевой, Пугачов сам – і є основа, він же в неї “єдина діюча особа”. Чи одержимо Пугачов у Пушкіна такою “батьківською любов’ю” до Гриневу, “любов’ю до неможливого для нього синові”, “біленькому”, як пише про цьому Цветаева? Не думаю! У Пушкіна ця любов – таки стримане почуття, скоріше подяка за шляхетність душі, А може бути, Пугачов захотів взяти на себе роль опікуна, заступника?! Цветаева ж уважає, що це почуття – безсумнівно любов!

Вона виражається, сковзає, миготить у всіх його жестах, дарунках. І навіть кивок головою, через мінуту слетевшей мертвий і закривавленої – теж дарунок любові, останній дарунок! Але крім всіх розходжень Пугачов (у Пушкіна) і Пугачов (у Цветаевой) багато в чому й схожі: обоє безкорисливі, шляхетні, вдячні, подекуди смішні. Обоє вони – живі люди, “живі мужики”, що роблять учинки в ряді “живих картинок”, тому й сприймаються не як історичні портрети, а як реальні, пізнавані, відчутні особистості. “Спокій оповідання й словесна стриманість” повести розвертають цілий мир, яскравий, живий, у якому люблять і ненавидять, довіряють і віддають, народжуються й умирають. І ці взаємини вічні, як вічний Пушкіна-Поет і Пушкін-прозаїк

А може бути, прийдуть коли-небудь у філологію нові Пушкіни, Цветаевы, Єсеніни й інші, зовсім незнайомі нам люди, які прочитають складний мир Пугачова і його самого по-новому?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пугачов у повісті А. З Пушкіна й нарисі М. И. Цветаевой

Categories: Нові твори

Links