Жанрова своєрідність роману Капітанська дочка Пушкіна А. С

При визначенні жанру “Капітанської дочки” (1836) дослідники зіштовхуються з деякими труднощами. Справа в тому, що “Капітанській дочці” властиві жанрові особливості й повести, і роману, а сам Пушкін називав свій добуток те повістю, то романом. Тому не буде принциповою помилкою назвати “Капітанську дочку” романом. Жанрова своєрідність пушкінського роману в тім, що, з одного боку, він являє собою хронікові дворянської сім’ї Гриневих, а з іншого боку – історичний добуток. Інакше кажучи, “Капітанська дочка” – історичний^-історичний-соціально-історичний

роман У романі описується історія любові Петра Гринева й Маші Миронової, спочатку вона тісно переплелася з подіями Пугачевского повстання (1773 – 1775). Пушкіна додав добутку форму мемуарів, або “сімейних записок” (X), складених Петром Андрійовичем Гриневим у дозрілих літах для онуків.

У сімейній хроніці Пушкіна цікавлять не побутові подробиці, а проблема морального вибору молодих людей у критичні моменти їхнього життя. У романі дані портрети двох сімей: Гриневих (включаючи Савельича) і Миронових (включаючи Палашку). Побут обох сімейств рисується явно з оглядкою

на фонвизинского “Недоука”, що підкреслює й епіграф до третього розділу – репліка пані Простаковой: “Стародавні люди, мій панотець”.Однак гостра сатира, властива Д. І. Фонвізіну при окресленні “поганих поміщиків”, у Пушкіна зм’якшений: побут двох провінційних сімейств зображується у зв’язку із кращими традиціями передової дворянської культури XVІІІ століття – заощадженням свого людського достоїнства, неухильним проходженням законам боргу й честі.

У цих героях Пушкін показала “проста велич простих людей” (М. В. Гоголь “У чому ж, нарешті, істота російської поезії й у чому її особливість” 1846): вони, при всіх недоліках, яких автор не приховує, живуть по совісті, у сімейному ладі, вірні традиціям, а тому можуть стоїчно й навіть героїчно перебороти самі серйозні життєві випробування. Яскравий приклад тому – порятунок Маші, у якому беруть участь: попадя Килина Памфиловна (ховає дівчину під час штурму Білогірської міцності), жвава служниця Палашка (не залишає свою панянку, коли та живе в домашній в’язниці під владою Швабрина), Гринев (відправляється з ризиком для життя в табір бунтівників просити допомоги в Пугачова). Простодушні, щиросерді, моральні герої протипоставлені Швабрину, що у своєму егоїстичному самоствердженні не зупиняється ні перед підлістю (навмисно обмовляє на Машу; на дуелі ранить Гринева в той момент, коли той відвертається), ні перед зрадництвом (переходить на сторону бунтівників з корисливих міркувань). Історичні події – епізоди селянської війни під предводительством Е. І. Пугачова – привертають увагу письменника не самі по собі (три роки тому Пушкін уже написала “Історію Пугачова”), а у зв’язку з роздумами про ситуацію в сучасному російському суспільстві, точніше у зв’язку з питанням про взаємини між дворянством, до якого належав сам Пушкін, і народом. Соціальна ідея “Капітанської дочки” може бути сформульована в такий спосіб: у рамках однієї націй дворянство й простий народ розійшлися так далеко, що їхні представники перестали розуміти один одного.

Дана ідея давно займала Пушкіна. Зокрема, вона знайшла відбиття в незакінченій повісті “Дубровский” (1833). Головний герой цієї повісті, Володимир Дубровский, щоб помститися за смерть батька й своє руйнування, збирає розбійницьку зграю із кріпаків Дубровский карає своїх кривдників (судових засідателів, лжесвідків), але в пушкінській історії про шляхетного розбійника (добутку подібного роду були дуже популярні в європейській літературі початку XІX століття) важливе місце займає проблема про відносини дворянина і його селян. Вона проясняється в заключній сцені повести: Дубровский, розуміючи, що його зграя буде розгромлена урядовими військами, збирає востаннє всіх розбійників і повідомляє їм, що розпускає банду. Він радить їм перемінити спосіб життя: “Ви розбагатіли під моїм начальством, кожний з вас має вигляд, з яким безпечно може пробратися в яку-небудь віддалену губернію й там провести інше життя в чесних працях і достатку.

Але всі ви шахраї й, імовірно, не захочете залишити ваше ремесло” (XІX). Ця фраза показує, що Дубровский зовсім не розумів своїх селян: на його думку, вони вступили в зграю тільки для того, щоб звільнитися від важкої селянської роботи й мати легку наживу від розбою. Пушкіна ж, зображуючи селян, показує, що їхніми вчинками рухали зовсім інші мотиви Вони приєдналися до молодого пана, тому що так хотіли виразити свій протест проти несправедливості, що вчинив Кирила Петрович Троекуров над поміщиками Дубровскими.

Отже, Пушкін підкреслює нерозуміння, що розділяє дворянина і його селян. Цю же ідею автор розкриває в “Капітанській дочці”. Вона підтверджується не тільки фактом селянської війни проти дворянської держави, але й історією особистих взаємин двох головних героїв роману Дворянська честь, найважливіша моральна основа для Гринева, не дозволяє йому служити в пугачевском війську, хоча Пугачов як людина викликає в молодому дворянині щиру симпатію. У романі Пушкін описує самий успішний період селянської війни, коли пугачевское військо намагалося опанувати Оренбургом. У добутку присутні як історичні персонажі (Пугачов, Катерина ІІ, бездарні оренбурзькі генерали, соратники Пугачова), так і вигадані герої (сім’я Гриневих, Швабрин, сім’я Миронових).

Для Пушкіна цікаво було зобразити критичний момент в історії Росії, у якому найбільше повно виявилися характери російських людей. Показати Пугачова як історичну особистість – от одне з важливих завдань автора у романі. Створюючи образ народного вождя, Пушкін використовує різні способи зображення: портрет, мовлення, учинки героя, порівняння з імператрицею Катериною, складне сприйняття іншим персонажем – Петром Гриневим. Гринев, як і повинне чималому “природному дворянинові” XVІІІ століття, презирливо називає Пугачова “лиходієм” (VІІІ, X, XІІ), “шахраєм” (VІІІ, ІX), “самозванцем” (VІІ, X), “п’яницею” (VІІІ), “нелюдом” (XІІ), але на всьому протязі роману Пугачов поводиться стосовно молодого героя дуже великодушно. Самозванець і бунтівник у відносинах із Гриневим з’являється як пам’ятливий на добро людин.

Кілька разів, вирішуючи, як надійти із Гриневим, самозванець вимовляє свою улюблену приказку: стратити так стратити, дарувати так дарувати (VІІІ, XІІ) – і щораз допомагає молодому офіцерові. Фактично великодушним учинкам Пугачова Гринев і Маша зобов’язані своїм щастям. Пушкінський образ “селянського царя” порушував літературну традицію, коли самозванець зображувався “похмурим лиходієм”, “скаженим псом”, “нелюдом єства” (А. П. Сумароков). По “Капітанській дочці” можна судити про погляди Пушкіна-Історика на народну війну під предводительством Пугачова.

Письменник визнає серйозність причин повстання (у першу чергу кріпосне право, доведшее селян до розпачу, і нерозумне керування козацькими областями), але називає повстання “російський бунт, безглуздий і нещадний” (XІІІ). Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що роман “Капітанська дочка”, як завжди буває в Пушкіна, відрізняється глибоким змістом. У ньому тісно переплетені й однаково важливі сімейні й історичні проблеми, тому було б неправильно зводити його зміст тільки до сімейної хроніки або тільки до історичного оповідання У романі історичний зміст є “обширнейшей рамою” (О. С. Пушкін “Твір г. М. Н. Загоскина “Юрій Милославський””) для вигаданої сімейної історії Автор у своєму соціально-історичному добутку на перший план висуває образи вигаданих героїв (часток людей), волею долі утягнених у вир історичних подій. Саме в них Пушкін бачить щира велич: простота їхнього життя, щирість відносин, непорушність моральних принципів роблять їх, з погляду автора, позитивними героями. Так у романі ставляться й вирішуються філософські моральні питання про цілях і змісті людського життя.

Позитивні герої роману, будучи цільними людьми, не розділяють у собі суспільне (державну службу) і частка (сімейний борг, честь і відносини до людей). Порядок служби в Біло-Горянській міцності, за дотепними спостереженнями Гринева, має ознаки сімейного побуту: розпорядження про арешт Гринева й Швабрина за дуель, що не відбулася, віддає Василиса ЄГоревна, Палашка несе шпаги в прикомірок; перед штурмом капітан Миронов, звертаючись до солдатів, говорить: “Ну, детушки, постоїмо сьогодні за матінку государиню” (VІІ). Навіть образ Пугачова представлений у добутку, так сказати, “по-домашньому”. Якщо в “Історії Пугачова” Пушкін зображує проводиря народного повстання як історичного діяча, то в “Капітанській дочці” – як приватної людини, що проявляє стосовно молодого Гриневу милосердя у відповідь на його доброту (дворянський недоук подарував на початку роману майбутньому самозванцеві заячий кожух так назвав “братом”). Прагнення, може бути навіть неусвідомлене, “сімейних” героїв до порядку, гармонії у власному житті й навколо себе Пушкін протиставляє безмежному егоїзму окремих персонажів (Швабрин) і жорстокості навколишнього світу взагалі.

Історичної ж персони (вождь селянської війни Пугачов, імператриця Катерина) включаються в історичне тло – події, у яких головні герої проявляють свої характери. Зображення історичних подій у романі дає можливість Пушкіну виразити своє розуміння ключових проблем філософії історії: ролі особистості в історичній події, доцільності насильницьких (революційних) дій в історичному процесі, справедливого пристрою держави й т. д.