Замітки пам’яті в повістях Фраермана
Один раз восени я був у гостях у молоді в студентському гуртожитку. Зібралися юнаки й дівчини. Розмова зайшла про мистецтво, про любов і, уже звичайно, про щастя. Якийсь юнак стояв задумливо в розкритого вікна, за яким падали із кленів листи, і немов не приймав участі в бесіді. поруч дорослий чоловік, Що Сидів, помітив, а от Эйнштейн любив читати Достоєвського й захоплювався музикою Моцарта. Навіть сам виконував його утвору. А Достоєвського вивчав довго й уважно. Він читав його книги не для відпочинку після величезної розумової праці. Він учився
Хлопчик задумався. Може, він згадав про подолання вантажу звичних асоціацій, коли наші вчені шукали, як перемогти земне притягання. І перемогли його. Це була щаслива перемога!
Людина за всіх часів, завжди прагнув на щастя, завжди шукав його. І звичайно, своє особисте щастя кожний розуміє по-своєму. Однак час
И може бути, сама головна із цих цінностей – тверде переконання в тій відповідальності, що тепер лягає на кожну людину за все, що відбувається на землі
Що б людина не робила – все впливає на життя інших людей. Або допомагає поліпшити життя, або заважає цьому
И це насамперед тому, що наша сучасна молодь твердо знає, що її особисте благо невіддільно від блага всього народу, усього радянського суспільства
Сучасний радянський парубок серйозно міркує й про свою долю, і про долю свого покоління. Мені пригадується лист молодого робітника-такелажника. Я читав у газеті, як цей робітник розуміє, що таке щастя
“…Я задумався над цим питанням,- пише робітник,- і от дійшов якого висновку: щастя – це праця. Щастя – це бачити плоди своєї праці, усвідомлювати, що ти потрібний Батьківщині, що ти разом з іншими будуєш її майбутнє. Я працюю такелажником на будівництві водному з районів Москви, і як мені радісно п приємна свідомість, що твоя праця потрібний, що ти робиш корисну справу, і яке щастя, коли бачиш людей, що в’їжджають і будинок, що ти теж будував”.
Молодь наша живе спільними нтерес всієї країни, вона – вірний помічник батьків, вона натхненно будує нове життя й завжди готоваі всі свої сили, талант, радість і життя віддати за щастя Батьківщини
Справді! Хіба це не щастя, що молодим у нас не доводиться тривожитися, куди прикласти свої сили, свої руки. !)ти руки потрібні скрізь! Важливо тільки якнайкраще їх використати. І вони, безумовно, використаються відмінно.
Де ви побачите нашу молодь? От вона при світлі ламп схилилося над книгою у величезних залах прекрасних бібліотек. От ранком заповнила світлі аудиторії університетів і інститутів. Вона в просторих цехах наших заводів. Вона в море на кораблях. У надрах вона добуває вугілля й метал. Серед пустель відважно прокладає дороги, будує зрошувальні канали в колись голодних степах. Вона скоряє своїм мистецтвом – танцями, співом, музикою, грою – самих строгих, спокушених цінителів майстерності як у старому, так і в новому світлі. Вона скоряє космос!
Молодь наша повна творчої радості. Адже вона сама – паші щастя, наша надія, наша гордість. Я одержав листа від школярки, учениці 10-го класу. Коти. Вона радилася із мною про долю хлопчика, свого товариша, з яким подружилася влітку на дачі. Піддавшись зачаруванню її чистої юнацької дружби, цей хлопчик відкрився Каті й зізнався, що потрапив у дурну компанію. Дівчинка, вдячна за довіру до неї, вирішила зробити всі, щоб вирвати його з поганого середовища. Їй удалося це. Але Каті цього було мало. Вона відчула, що в хлопчика в його внутрішнім житті були якісь порожнечі. Але ж туди, де порожньо, завжди підбирається лихо. Потрібно було якось наповнити душу хлопчика гарним. Принадність і щастя вірної дружби із чистою дівчинкою він уже сам довідався. Гордість за її віру в нього він теж випробував. Але Катя просила порадити їй, як привчити свого друга дорожити щастям прилучення до знання, любити книгу, почувати красу природи, розуміти щастя й радість успіху не тільки свого, але й товариша, а звідси й усього суспільства
Лист Каті доставило мені велика насолода, адже це теж приклад духовної краси наших молодих людей і правильного розуміння свого щастя
Час іде вперед. І ставить нові, більше складні й важкі завдання. І молодь наша, як і все наше суспільство, учиться мислити іншими категоріями. Колишні поняття про борг, честі, людяності, патріотизмі наповнюються іншим, більше глибоким змістом. Тепер уже недостатньо вмерти героєм, треба вчитися жити гідно, не змінюючи ніколи боргу громадянина. Гуманіст і патріот тепер тот. хто не тільки служить всім серцем своєму народу, але й прагне до загального прогресу, хто живе не тільки інтересами своєї країни, але й інтересами всього миру. Хто не терпить ніякої відсталості й усякого прояву ворожої гуманізму моралі
Звичайно, для повного задоволення наших потреб потрібно ще багато потрудитися. Потреби наші ростуть швидше, ніж можливість їх забезпечитися
Втім, щастя й радість нашого суспільства складаються але тільки в матеріальному статку, у речовинних благах. Звичайно, все це достаток насамперед. Але достаток але тільки матеріальне, це багатство й духовне. Але так уже важко, в остаточному підсумку, домогтися перемоги у світі матеріальних досягнень. Набагато сутужніше досягти гармонії між миром духовним і матеріальним. Щоб земний і практичний Санчо Панса не затопив піднесеного духу незрівнянного Дон Кихота, самовідданого, що беззавітно вірує в борг, правду й добро, завжди готового до боротьби за істину, що нелегко дається, вимагає служіння й жертв
Це виховує в нашій молоді особливе почуття, що псу більше й більше впроваджується в душі людей: ти не один на світі й відповідаєш не тільки за себе, за свій будинок, за своїх близьких, але й за ті, хто поруч і хто далеко. Ця віра в себе, у своє призначення зміцнює життєві сили, допомагає й правильно жити, і гідно вмирати, і переносити всяке горі
Парубок нашого часу знає, що він зовсім не піщина в цьому величезному світі, як це було прийнято думати колись, щоб применшити віру людини в себе. Що на кожній людині лежить відповідальність за погане й гарне на землі
Недавно мені розповіли дуже повчальний життєвий випадок. З фашистського полону через багато років після закінчення війни повернулася у своє село жінка. Її вважали все без звістки зниклої. Чоловік довго неї розшукував. Але зрештою женився на інший, дуже молоденькій жінці й мав від її дитини
Війна відняла в Ганни, назвемо так першу дружину, усе: здоров’я, сім’ю, молодість, сили. Розпач, озлоблення опанувало Ганною. І все-таки вона не втратила себе. І хто ж першим прийшов їй рятуйте! Друга дружина, молоденька жінка, у якої був уже малюсінький хлопчик від колишнього чоловіка Ганни. Молода мати взяла своєї дитини й поступилася місцем Ганні. А сама пішла з будинку. Адже вона молода! І в неї щастя – маленький син! І навкруги до тебе тягнуться дружні, люблячі руки подруг і товаришів
И ця людяність зм’якшила Ганну. Життя у фашистському полоні скаламутила її розум, озлобила серце, вона готова була втратити довіру до людей, зненавидіти тих, кого щастя ще не залишило
Але, повернувшись на батьківщину, до своїм, вона зустріла в особу молоденької суперниці стільки зворушливого співчуття, саме співчуття, а не слізливої жалості, стільки поваги до її перенесених страждань, що вона по-новому зрозуміла гордість за загиблих, за ті, хто віддав життя за свою велику Вітчизну й за майбутнє краще життя, і визнала право на щастя тих, хто залишився вживих.
Бачачи на руках молодої матері дитини з такими ясними синіми очами, із крихітними ручками й ніжками, схожого па її колишнього чоловіка, Ганна не дозволила собі відняти в маленького його батька
И що саме головне: вона, що втратила все, що їй було дорого, не залишилася самотньою й знедоленою. Вона побачила, що потрібна й дорога своїм селянам. Їй не тільки співчували в її горі, нею дорожили як гарною людиною, і руки в неї колись були золоті. Їй допомогли перебороти егоїзм і піднятися вище по дорозі життя, до іншого, справедливому її розумінню
Ганна зрозуміла, що жалість принижує людини, розслаблює його гордість, сили, волю до життя. Л віра в людину, повагу й любов до нього піднімають його.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)