Зображення глибокого, безкорисливого почуття любові, багатства духовного миру героїв і причин, що обумовили трагічність їхніх доль (По повістях А. И. Куприна)

Жити – Так жити, любити – Так вуж закохуватися. У місячному золоті цілуйся й гуляй, Якщо ж хочеш мертвим поклонятися, То живих тим сном не отруюй. С. Єсенін Відкриваєш зібрання творів А. И. Куприна й занурюєш у дивний мир його героїв. Всі вони дуже різні, але в них є щось, що змушує співпереживати їм, радуватися й засмучуватися разом з ними. Незважаючи на безліч драматичних ситуацій, у його добутках життя б’є ключем. Його герої – люди з відкритою душею й чистим серцем, що повстають проти приниження людини, що намагаються відстояти людське

достоїнство й відновити справедливість

Однієї з найвищих цінностей у житті А. И. Куприна була любов, тому у своїх повістях “Двобій”, “Гранатовий браслет”, “Олеся” він торкати цю животрепетну для всіх часів тему. Ці добутки поєднують загальні риси, сама головна з яких – трагічність доль головних героїв. Здається, що в жодному із прочитаних мною літературних творів тема любові не звучить так, як у Куприна.

У його повістях любов безкорислива, самовіддана, не прагнучої нагороди, любов, для якої зробити будь-який подвиг, піти на мучення зовсім не праця, а радість. Любов у творах Куприна

завжди трагична, вона свідомо приречена на страждання. Саме така всепоглинаюча любов торкнулася поліської відьми Олеси, що полюбила “доброго, але тільки слабкого” Івана Тимофійовича. Героям повести “Олеся” призначено було зустрітися, провести чудові мінути вдвох, пізнати глибоке почуття любові, але їм не призначено було бути разом. Таку розв’язку обумовили багато причин, що залежать як від самих героїв, так і від обставин

Повість була написана в 1898 році. Головний герой Іван Тимофійович – пан, якого доля закинула в глухе сільце Волинської губернії, де він жив у старому поміщицькому будинку разом зі слугою. Саме після його оповідання про місцеву відьму Мануйлихе герой знайомиться з Олесей – неї внучкою

Куприн не вдавався в опис головного героя, тому про нього ми знаємо мало. Зате образ головної героїні автор показав чудово. Олеся – красуня-дикунка, вона виросла в глухомані лісів, у хатинці на болотах, після того, як її бабусю разом з нею вигнали із села за чаклунство

За словами Куприна, у дівчині не було нічого схожого на місцевих дівчат. Олеся відрізнялася добротою, свіжістю розуму, здатністю на глибоке почуття. Відразу ж після знайомства між не! про й Івана Тимофійовичем зав’язується дружба. Дівчина усе більше переймалася довірою до частого гостя, а він багато довідається про Олеся

Вона розповіла йому, що ворожила на нього, але не хотіла відкривати, що випало: “Будь ласка, не просите… Недобре вам вийшло”. Гість не повірив, а Олеся сказали: “От коли мої слова збудуться, ви мене тоді згадаєте”. Адже не знав він, на відміну від дівчини, що пророкування збудеться

Отже, герой став частим гостем у хатинці. У нього з Олесей увійшло у звичай, що вона проводжала його до Ириновского шляху. По дорозі в них зав’язувалася цікава розмова

Саме по тому, про що вони говорили, можна судити про багатство їхнього духовного миру. Олеся розпитувала його про усім, що неї хвилювало, вона мала свіже уявлення. Багато чого їй здавалося дивним, казковим, неправдоподібним, але дівчина охоче приймала все, що говорив гість

Пана вражали здатності Олеси: “Знаєш, що мене дивує в тобі, Олеся? От ти виросла в лісі, нікого не видавши. Читати ти, звичайно, теж багато не могла… А тим часом ти так добре говориш, не гірше теперішньої панянки”. “Про любов між нами не було сказано ще ні слова, але бути разом для нас уже зробилося потребою”.

Але один раз відносини між ними змінилися. Олеся більше не проводжала гостя, вони ні про що не говорили. Кілька днів Іван Тимофійович не був у хатинці через хворобу, але коли прийшов, Олеся знову була йому рада. “На цьому чарівному, новому для мене особі в одна мить відбилися, переміняючи один одного, здивування, переляк, тривога й така сяюча посмішка любові…

” У цей день Олеся зізналася в любові, пророкування стало збуватися. Дівчина знала, що буде нещасна, як усе обернеться, але пішла на це: “Я думала, що можна піти від долі. Тепер мені однаково, однаково… Тому що я люблю тебе”.

А слова: “Я ніколи не докорю тебе, ні до кого ревнувати не стану…” У цьому виражається глибоке, безкорисливе почуття дівчини. Як же сильним повинне бути це почуття, щоб заради нього потім бути нещасної: “… здається, усе б на світі віддала, аби тільки з тобою хоч хвилиночку ще побыть. Нехай, думаю, що буде, то буде, а я своєї радості нікому не віддам”.

Ваня, так вона його називала, теж боявся, але він любив її. Майже цілий місяць тривали їхні зустрічі, але наближався час від’їзду. Ваня не міг сказати улюбленої це, тому відтягав час. Тоді Іван Тимофійович запропонував їй вийти за нього заміж. Йому було однаково, що вона незаконна, проста, неосвічена дівчина. Між ними відбулася розмова оцеркви.

Справа в тому, що Олеся не була хрещеної й у церкву не можна їй було ходити, тому що вона вважалася відьмою. Дівчина не погоджувалася, але вслід йому сказала: “… знаєш, мені жахливо хочеться зробити тобі що-небудь приємне… ти б дуже був задоволений, якби я коли-небудь пішла в церкву?

” На це вона йшла заради нього! У Вані був неясний потяг серця відговорити її, але він не послухався його. Із цього моменту їхні відносини невблаганно наближалися до трагічної розв’язки. “Олеся переломила свій острах і прийшла в церкву. Іван Тимофійович довідався від однієї людини, що на площі перебродські дівчата піймали відьму, оточили її, хотіли вимазати дьогтем, побили, але їй чудом удалося втекти

Коли бігла, то викрикнула погрозу. Ваня примчався в хатинку, де сиділа ст&руху Мануйли-Ха в ліжка хворий Олеси. Він заплакав, а вона утішала його: “Не будемо ж плакати, поки ми разом, давай хоч останні дні проведемо весело”.

Дівчина сказала, що їм з бабусею треба виїхати, тому що вона погрозила людям: “А тепер ледве що трапиться, зараз на нас скажуть… всі ми будемо винуваті…”, тому що були вже такі випадки. Олеся послухалася долі: “Виходить, не хоче доля нашого з тобою щастя… А якби не це, хіба, ти думаєш, я чого-небудь злякалася б?” Вони попрощалися

Побоювання героїні виправдалися. Уночі пішов сильний град, що побив жито в селян. Іван поїхав попередити жінок про небезпеку, але коли він приїхав, їх уже не виявилося. Героєві самому потрібно було їхати, тому що про нього громада кричала недобре. Отже, ми бачимо, чим закінчилася любов героїв

Але все-таки, які ж причини обумовили трагічність їхніх доль? По-перше, герой сам винуватий. Він виявився слабким, не потрібно було взагалі йому йти в цю хатинку, не треба було зустрічатися Солесей.

Послухався б він того, що сказали карти. Але зрештою він міг забрати неї із собою туди, де б їх не знали. Може, якби Ваня послухав серця й не дозволив Олесеві піти в церкву, ніхто б Її Не торкнув

Олеся теж знала, до чого можуть привести їхні відносини, але продовжувала зустрічатися з ним. Ще в цій трагедії винуваті люди, їхня темрява, затурканість, страх перед відьмами й чаклунами. А як захоплює нас сюжет повести “Гранатовий браслет”, де показаний лицарська, романтична любов Желт-Кова до княгині Вірі Миколаївні, що поглинула всю його істоту! Любов чиста, безмовна, безкорислива, “сильна як смерть”. Ніякі життєві зручності, розрахунки, компроміси не повинні її стосуватися. Для Желткова життя – це любов

Втрутилися в його почуття, образили їх – виходить, принизили його достоїнство. Князь Шеин, чоловік Віри Миколаївни, – добра й справедлива людина. Він зі співчуттям ставиться до поштового чиновника Желткову, жагуче закоханому в його дружину. Він розуміє, що на його очах розгорнулася “величезна трагедія душі”, і, відкинувши забобони, проявляє глибоку повагу до почуттів маленької людини

Але грубе втручання у святі почуття, у прекрасну душу вбили Желткова. Він іде з життя без скарг, без докорів, вимовляючи, як молитву: “Так святиться ім’я Твоє”. Жовтків умирає, благословляючи улюблену жінку. Так описує любов А. Куприн.

Читаєш і думаєш: напевно, так у житті не буває. Але, всупереч здоровому глузду, хочеться, щоб було. Книги Куприна нікого не залишають байдужим, навпроти, вони завжди ваблять до себе. Многому можна вчитися молодим людям у цього письменника: гуманізму, доброті, щиросердечній мудрості, умінню любити, цінувати любов


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення глибокого, безкорисливого почуття любові, багатства духовного миру героїв і причин, що обумовили трагічність їхніх доль (По повістях А. И. Куприна)