Як ми бачимо Настю й Митрашу в казці-були “Комора сонця”
Казка-Минуле “Комора сонця” написана Пришвіним в.1945 г,, після закінчення Великої Вітчизняної війни. Хоча в основу добутку покладені пригоди в себе, случившиеся з ними протягом одного дня в лісі, а не військові-події, все-таки саме спогаду письменника про суворе й мужнє життя радянських людей під час війни, про близький його серцю Переславском краї послужили матеріалом для книги
Пришвін звертається до жанру Казки. Саме мудра народна казка з її постійними шуканнями правди й сенсу життя, з її мрією про доконану людину була для Пришвіна
Використання в – добутку прийому злиття “казков і реального дозволило письменникові виразити свій ідеал, мрію про високе призначення людини, про його відповідальність перед всім живим на землі
Казка-Минуле пронизане оптимістичною вірою письменника в близькість і можливість здійснення цієї мрії, якщо шукати її втілення в реальному житті, серед звичайних на перший погляд людей
Малюючи Настю й Митрашу у відповідальний момент їхнього життя, Пришвін підкреслює те нове, що формується в людині й умовах нашого часу, “нового й великого”,
“Лобатий” Митраша обирає шлях “відкривача”, по якому, він іде, не боячись перешкод, міцно вірячи слову батька, його переконаності в людській першості в природі. Гарячність і необачність, ледве було не коштували хлопчикові життя, у результаті побеждаются його наполегливістю й витримкою, умінням підкоряти своїй волі сили природи. Письменник виправдує шлях шукання Митрашш у боротьбі із труднощами хлопчик не падають духом і не тільки знаходить собі друга й помічника, але й рятує околиці від злого розбійника – вовка
У всім цьому закладена авторська думка про важливість творчого початку в людині, про необхідність пошуків і відкриттів, про неминучі труднощі й боротьбу на шляху й кращому вжизни.
Розсудлива Настя йде второваною дорогою, перевіреної багатьма. Шлях “осваивателя” більше спокійний і легкий. Але й тут, по думці Пришвіна, перемога можлива ЛИШЕ тоді, коли людина не забуває про інших. Настя зуміла перемогти свою хвилинну слабість і була вознаграждена радістю зустрічі сбратом.
Значне місце в “Коморі сонця” займає Природа, тому що в задум письменника входило показати єдність людини й природи, нерозривний, тісний зв’язок усього існуючого на землі. Своєю казкою-минулим Пришвін передає думку, що природа може бути людині й іншому, якщо він дбайливо відкриває її “комори”, є розумним хазяїном, і ворогом, якщо людина губиться в зіткненні із природою або використовує неї в корисливі метах
Картини природи допомагають письменникові виразити своє розуміння високого призначення людини, розкрити його духовну красу
Появі в себе в лісі передує опис “нещасної” життя сосни і їли. Малюючи цю картину, письменник тим самим передає думку про жорстокі закони боротьби за існування, що панують у природі. Але от у мир природи приходять люди. Вони бачать велич і красу природи. Різноманітне й напружене життя лісу захоплює їх. Автор увесь час нагадує, що в природі йде постійна боротьба, у якій перемагає сила, і людина повинен уміти подолати із цією силою, підкорити собі могутню стихію
Показуючи взаємозв’язок між людиною й природою, Пришвін розкриває людину через природу. Ще не виникла суперечка між дітьми, але всі навколо охоплює тривожна напруженість, як би передвіщаючи драматичні події: гаряче сонце перетнула навпіл холодна синя стрілка случившегося в небі Хмари ; вітер рвонув, ялинка нажала на сосну, і сосна простонала. Вітер рвонув ще раз, і тоді нажала сосна, і ялина заричалася
Разгоревшийся між дітьми спор сприймається з більшою гостротою завдяки тому емоційному акомпанементу, що створюється природою. Доводячи переваги свого шляху, Митраша розсердився, рішуче відповів, різко повернув. Не уступає братові й Настя: їй було кривдно підкоритися; вона так сама розсердилася, що, вся червона, як кумач, плюнула вслід йому. Зло панує в природі: самець-ворон долбанул косача; злий вітер рвонув; дерева, проколюючи один одного, заричали, завили, застогналися
Відчуженість, нерозуміння, що виникли між дітьми, подвоєні й підкреслені грубою силою неприборканої стихії, розкривають хвилюючого письменника думка про ту моральну висоту, па якої повинен перебувати людина, не вподібнюючись У своїх діях некерованим, силам природи
На шляху Митраши встає грізне Блудово болото, виродливі бабусі-ялинки чіпляються за хлопчика, не бажаючи пропускати його в глиб свого царства, ворони каркають, чуючи близький видобуток, але хлопчик сміло й упевнено продовжує свій шлях. Тільки тоді, коли Митрашей перестає керувати розум, а необдумана поспішність і легкодумство беруть гору, хлопчик зазнає поразки й попадає в чіпкі лабети трясовини. Але й тут, здавалося б, у безвихідному положенні перемагає саме людський початок, а не доброта випадково оказавшегося поруч тварини. Спритність людини, його розум стають вирішальною силою, що диктує природі свою волю
Теперішнім гімном людині звучать слова письменника: “Ні грім, ні блискавка, ні сонячний схід з усіма переможними звуками, ні захід з журавлиною обіцянкою нового прекрасного дня – ніщо, ніяке чудо природи не могло бути більш того, що трапилося зараз для Травички в болоті: вона почула слово людське…”.
На тлі гармонічної природи, на тлі різноманітних багатств, освоєних людиною, жадібність Насті сприймається як докір письменника тим, хто відступає від істинно людського. Зло, з яким Настя зіштовхується в природі (“И так вона приползла до горілого пня й смикнула за самий батіг, де лежала змія. Гадина підняла голову й засичала…”), змушує дівчинку оглянутися на себе й зрозуміти, яку помилку вона зробила, піддавшись спочатку образі, а потім азарту збору ягоди. Тривога, розпач, страх за брата охоплюють душу дівчинки
Саме через сприйняття навколишньої природи Настя повною мірою. усвідомлює свій учинок: “Насті представилося, начебто це вона сама залишилася там, на пні, і тепер вийшла зі шкіри зміїної й коштує, не розуміючи, де вона”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)