Головними роздумами Г. Сковороди були роздуми про сутність людини, про її щастя і шляхи його досягнення

За життя Г. С. Сковороду називали “українським Сократом”, “українським Горацієм”, “українським Езопом”, бо як зазначені мудреці у своїх країнах, так Сковорода в Україні значно розвинув філософію, літературу, педагогіку, розвинув ідеї демократизму й гуманізму.

Серед творів митця – поетичні, сатиричні вірші, байки, притчі, філософські трактати. В них мислитель вніс нові Теми та образи, збагатив їх народнопоетичними образами, народною мудрістю. Пророче передбачення майбутнього ми знаходимо у мудрих висловах філософа: “Ми

створимо світ кращий. В Горній Русі (в майбутній Україні) бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу”. Нам, українцям III тисячоліття, є заповіт митця: “творити славу” свого народу, своєї країни – і в цьому мудрість заповіту гордості і слави нашої культури Г. С. Сковороди.

Висновок. У своїх творах Г. С. Сковорода оспівав природу України, її працьовитих людей, висміяв панівну верхівку, проголосив людину та її волю найвищою цінністю. Він розвинув ідеї демократизму та гуманізму, вніс у літературу нові теми та образи і підготував добрий грунт для своїх послідовників.

Видатний філософ, письменник-просвітитель

XVII ст. Г. С. Сковорода посідає почесне місце в історії української і світової культури. Безсмертя його творчого доробку в тому, що філософ і письменник шукав шляхів щастя людини, реалізації її здібностей. Митець вважав, що творча праця за природними нахилами – це джерело справжнього щастя. Байки та поезії мислителя розкривають філософські погляди Г. С. Сковороди.

Опорні слова й поняття: сутність людини, філософська система, ідеї демократизму й гуманізму.

Для того щоб наблизитися до Вічності, для цього треба здійснити в житті своїм “не-роботу”. Хто не робить, той не знає любові до світу й весь віддає себе любові до Бога. “Любов до Бога віддаляє людину од світу, а любов до світу од Бога”. Істина цих слів здавалася Сковороді безперечною, й він з точки зору любові до Бога розв’язував проблему власної непродукційності. Бог може мати поводження тільки з байдикуючими людьми, бо для того, щоб бути в поводженні з Богом, треба звільнитися од всіх піклувань. <…>

Здійснюючи вжитті своїм ідеал неробо-ти, Сковорода дбав тільки про душу свою. Як людина внутрішнього, він жив собою в собі й для себе, не рахувався ані з чим зовнішнім і, взагалі, змагався все більш і більш ствердити свою індивідуальну незалежність так, щоб все витягати з середини себе й нічого не вимагати ззовні. Він став непродукційним і в громадянськім відношенні нікчемним, бо знав, що тільки нікчемним (старцям і дітям) належить душа – Боже царство. Сковорода став непродукційним і од всякої практичної діяльності відмовився, щоб виявити свою душу”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Головними роздумами Г. Сковороди були роздуми про сутність людини, про її щастя і шляхи його досягнення

Categories: Нові твори

Links