Захід сонця (твір-опис)

Говориш весь мир, прозрачен и духовен,

Теперь-то он поистине хорош,

И ты, ликуя, множество диковин

В его живых чертах распознаешь.

М. Заболоцький

Коли Маленький принц із Казки Екзюпері жив на астероїді В-612, він щодня виконував багато серйозної і важливої роботи: висапував баобаби, що проростали, прочищав вулкани, щоб вони горіли рівно і тихо, поливав джерельною водою красуню троянду. Але було в нього ще одне улюблене заняття – милуватися заходом сонця. Король, честолюбець, п’яниця і ділок, яких зустрів Маленький принц на

інших планетах, поставилися б до такого заняття з презирством, вважаючи його марним. Однак герой Екзюпері вважав інакше, і ми згодні з ним.

Що робить захід сонця прекрасним? Напевно, не тільки те, що дозволяє спостерігати картини надзвичайної краси. Час – от що ще важливо! Ми спостерігаємо захід наприкінці дня. Яким був день? Приніс він нам радість або сум? Ми зробили добру справу на благо інших або, навпаки, зробили поганий вчинок, засмутили когось? Такі думки не приходять ранком: він для надій, планів.

Інше проходить у турботах, зайнятий справами. Коли сонце заходить за обрій, підбивають підсумки. Це

час міркувань про життя, про красу і вічність природи, про наше місце в ній. Недарма цей час доби тісно пов’язаний з настроєм душі, що надихав поетів і художників. Ліричними поемами називають волзькі картини І. Левітана. На багатьох із них відтворені миті, коли відблиски сонця, що заходить, забарвлюють небо і тиху гладінь води (“Вечір. Золоте плесо”), будівлі монастиря і їхнє відображення у воді (“Вечірній дзвін”), багряне осіннє листя (Літній вечір”).

Улітку в Слов’янську я побачила картини Левітана наяву, немов вони ожили. Околиці Слов’янська недаремно називають українською Швейцарією. Дивині красиві місця! Вечорами ми сиділи на ганочку будинку і милувалися заходом. Внизу, над річкою, уже темно, а вище на зеленому тлі лісу яскравими білими плямами вирізняються крейдяні скелі, стіни собору, церкви, дзвіниці. Виблискують у променях сонця, що заходить, золоті бані, а синя баня дзвіниці, здається, тягнеться до неба. Слухаєш дзвін, що пливе над містом, лісом, рікою, і думаєш…

Перше згадування про “Святі Гори” належать до 1526 року. Скільки заходів вони бачили?! Минули століття, змінили одне одного покоління, а Природа і створене генієм людини вічні!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Захід сонця (твір-опис)