Характеристика чиновників у комедії “Ревізор”
Микола Васильович Гоголь давши в комедії “Ревізор” широку картину правління в Росії в 30-х роках XIX століття. У комедії висміяна й побутова сторона життя мешканців невеликого міста: незначність інтересів, лицемірства й неправда, чванства й повна відсутність людського достоїнства, марновірства й плітки. Це розкрито в образах поміщиків Бобчинського й Добчинського, дружини й дочки городничего, купців і міщанок. Алі найбільше характеризують побут і вдачі цього міста його чиновники. Описуючи чиновників, Н. В, Гоголь показавши масові зловживання
Саме такими з’являються перед нами державні службовці в комедії “Ревізор”. На чолі всіх коштує городничий. Мі бачимо, що він недурний: більш здравр, ніж його товариші по службі, судити про заподій надсилання до них ревізора. Навчений життєвим і службовим досвідом, він “обманював шахраїв над шахраями”. Городничий – переконаний хабарник: “Це вуж так самим Богом улаштовано, і валтерианци дарма проти цього говарять”.
На прикладі городничего Гоголь показує нам такі типові риси російського чиновництва, як хабарництва, чиношанування. Груповий портрет типоваго миколаївського чиновника добрі доповнює суддя Ляпкин-Тяпкин. Уже одна його прізвище говарить про відношення цього чиновника до сваєї служби. Саме такі люди й сповідають принцип “закон, що дишель”. Ляпкин-Тяпкин – представник виборної влади (“вибраний суддею з валі дварянства”). Тому він тримається вільно навіть із городничим, дозваляє собі заперечувати його. Оськільки ця людина прочитала за сває життя 5-6 книг, вано вважається “вільнодумцем і утвареним”. Ця деталь підкреслює неуцтва чиновників, їхній низький рівень утварення. Ще мі довідаємося про Ляпкина-Тяпкина, що він захоплюється полюванням, тому хабара бере хортицями щенятами. Справами ж він зовсім не займається, і в суді панує – безладдя. Про повну байдужість до державної служби людей, що ськладаються на ній, говарить у комедії й образ піклувальника богоугодних закладів Земляники, “людини товстого, алі шахрая тонкого”.
У підвідомчій йому лікарні хварі мруть як мухи, лікар “по-російському ні слова не знає”. Суниця ж тім годиною міркує: “Людина простій; якщо вмре, те й так умре; якщо видужає, те й так видужає”. Як типоваму представникові чиновництва, йому також властиве низькопоклонства перед вищестоящими й готовність донести на сваїх товаришів по службі, що він і робить, коли приїжджає Хлестаков. Трепет перед начальствам випробовує й доглядач повітових училищ Лука Лукич Хлопов, до смерті залякана людино. “Заговари йз мною одним чином хто-небудь вище, у міні просто й душі ні, і Мова як у бруд загрузнув”, – говорити він. А поштмейстер Шпекин не знайшов собі кращого заняття, як розкривати листи. Про обмеженість цього “простодушного до наївності” людини говарить ті, що саме йз чужих листів він черпає сваї пізнання про життя. Співуче, груповий портрет російського чиновництва 30-х років XIX століття не був би повним без такого яскравого персонажа комедії, як Хлестаков, якого приймають за таємного ревізора. Як пише Гоголь, це “один з тихнув людей, яких у канцеляріях називають пустейшими.
Говорити й діє без усякого міркування”. Значимість у комедії образа Хлестакова ще й у тім, що він не належить до кола провінційного чиновництва. Алі, як мі бачимо, петербурзький службовець за рівнем своєї освіченості, моральним якостям нітрохи не вище інших персонажів комедії. Це говорити про узагальнюючий характер зображених у комедії чиновників – такі вані по всій Росії. Співуче майже кожний з їх, подібно Хлестакову, прагне “зіграти роль хоч одними вершками вище тієї, котра йому призначена”. І при цьому “бреше з почуттям” і “в очах його виражається насолода, отримане їм від цього”. Випробовуваний же чиновниками міста загальний страх, на якому й тримається дія в комедії, не дозваляє городничему і його підлеглим побачити, хто ж Хлестаков насправді. Тому вані й вірять у його брехню. Всі ці персонажі комедії стварюють узагальнений вигляд чиновництва, що керувало Росією в ті роки. Правдиве їхнє зображення Миколою Васильовичем Гоголем дозволило сказати В. Г, Бєлінському, що чиновництва – це “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)