Сатира на чиновницьку Русь у комедії “Ревізор”

Згадаємо, коли була написана комедія “Ревізор”: похмура епоха Миколи I, діє система доносів і розшуку, поширені часті інспекторські наїзди “інкогніто”. Сам Гоголь задум добутку визначив так: “В “Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я тоді знав… і за одним разом посміятися над всім”. “Ревізор” став комедією, де були виведені на сцену істинно російські характери, були розкриті суспільні пороки. Хабарництво, казнокрадство, хабарництво, розповсюджені серед урядових чиновників, були з такою

силою й переконливістю показані Гоголем, що його “Ревізор” придбав силу історичного документа

Отже, перед нами повітове містечко, звідки “хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш”. У цьому містіі, що письменник назвало один раз “збірним містом всієї темної сторони”, є все – як у маленькій державі. Тут і юстиція, і освіта, і пошта, і охорона здоров’я, і свого роду соціальне забезпечення (в особі піклувальника богоугодних закладів) і, звичайно, поліція. Гоголівське місто являє собою “піраміду”: на вершині його, як маленький царьок, сидить городничий.

Є в місті й свій бомонд, і своє

дамське суспільство, і своя суспільна думка, і свої постачальники новин в особі міських поміщиків Бобчинского й Добчинского. А внизу, під п’ятої чиновників і поліцейських, тече життя простого народу. Місто живе небачено напруженим життям, воно схвильовано надзвичайною подією. Це подія – очікування, прийом і проводи ревізора. У відношення до ревізора поставлені всі персонажі комедії

Турбота стривоженої влади спрямована на дотримання зовнішніх пристойностей, зовнішньої благопристойності. Жодна з тих рекомендацій, які дає городничий чиновникам щодо запобіжних заходів у зв’язку з очікуванням ревізора, не ставиться до істоти їм довіреної справи: Мова йде тільки про вживання заходів для дотримання благопристойності. Гоголь підкреслює, що головною і єдиною мораллю пануючого режиму була лише зовнішня пристойність: будь-яку хворобу, будь-яку виразку можна “у чобіт – і ніхто не побачить”; важливо тільки одне: надягти чисті ковпаки на всі хвороби й виразки

Байдужість, презирство до людей, до людських життів і страждань лежать в основі такої моралі. Якщо пристойність вимагає, щоб у лікарні було менше хворих, нехай вони “як мухи видужують”. Про внутрішню сутність справ правителі міста й не думають турбуватися: “порядок”, при якому процвітає грабіж, насильство, ніякої ревізії не буде піддадуть

И городничий, і чиновники твердо знають, що потрібно робити у зв’язку із прибуттям “ревізора”. Потрібно давати хабара, піддобрювати, пускати пил в очі. Чиновники міста спішно роблять деякі зовнішні поліпшення (типу зняття гарапника, що висів у присутності, або збирання вулиці, по якій поїде ревізор).

“Щодо ж внутрішнього розпорядження, – пояснює городничий, – і того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: немає людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів. Це вже так самим Богом улаштоване”. Гоголівська “ситуація ревізора” розкриває всю глибину натури людини, весь лад його почуттів. У надзвичайних обставинах, коли, говорячи словами городничего, “йдеться про житті людини”, кожний характер розкривається глибоко.

Так, городничий – людина, “створений обставинами”, втілення здорового глузду, спритності, хитрого розрахунку у всіх справах, у всіх аферах і шахрайствах. За словами Гоголя, він “найбільше стурбований тим, щоб не пропустити того, що пливе в руки”. Йому довірене місто, і він розпоряджається в ньому повновладно, очолюючи цілу “корпорацію різних службових злодіїв і грабіжників”. Він уважає хабарництво цілком природним явищем, що обмежується тільки чином і суспільним становищем хабарника. “Дивися!

Не по чині береш!” – говорить він квартальному. Не гидуючи нічим, городничий воліє, однак, зривати великі куши: він спокійно кладе собі в кишеню гроші, відпущені на будівництво церкви, представивши рапорт, що вона “початку будуватися, але згоріла”. Зневажливо ставлячись до народу, “купецтву так громадянству”, він зовсім інакше поводиться з “ревізором” Хлестаковым, підлещуючись перед ним, намагаючись завоювати його розташування. При цьому в городничего розкриваються неабиякі “дипломатичні здатності”: догоджаючи перед “державною особою”, він спритно “ввертає” Хлестакову замість двохсот рублів чотириста, а потім підпоює його за сніданком з метою вивідати істину

Зв’язані круговою порукою, чиновники міста неповторні у своїх індивідуальних особливостях. Наприклад, суддя Ляпкин-Тяпкин відомий “вольтер’янством”. За все життя він прочитав п’ять або шість книг і “тому трохи вільнодумний”, дозволяє собі триматися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сатира на чиновницьку Русь у комедії “Ревізор”

Categories: Нові твори

Links