Вплив легкодумства й мудрості на життя людини (На прикладі повести А. С. Пушкіна “Заметіль”)
1. Відповідальність за свої вчинки. 2. Легковажне відношення до життя. 3. Мудрість ухваленого рішення. Помилки молодих – невичерпне джерело досвіду для тих, хто постарше. В. Брудзиньский Поняття “легкодумство” нерідко зв’язують із помилками, які у своєму житті роблять молоді люди.
Вони самі готові все випробувати на своєму шляху, не прислухаючись при цьому до старшого. Молоді впевнені, що саме вони можуть знайти правильне рішення. Однак цей висновок не завжди справедливий. Щоб показати наочно вплив легкодумства й мудрості на життя
Поняття “мудрість” тут розглядається із двох сторін. Перша будується на рівні героїв, коли вони нарешті розуміють, які помилки зробили колись. Другий грунтується на тім, що автор добутку показує нам мудрість оповідача.
Він вибирає вдалий сюжет для того, щоб показати, що кожна людина відповідає за свої вчинки. Адже легковажне поводження одного неодмінно відбивається на житті й долі інших людей. Однак у молодих завжди перебуває вагома причина свого поводження – любов.
І вони в чомусь праві. Адже
Молоді люди вирішують не чекати благословення батьків і таємно вінчатися. Махаючи й Владимир упевнені, що батьки не погодяться на такий шлюб, тим більше що вони, “замітячи їхню взаємну схильність, заборонили дочці про нього й думати, а його приймали гірше, ніж відставного засідателя”. Можливо, батьки помилялися. Мати й батько дівчини пройшли довгий життєвий шлях і хотіли своєї дочки тільки благополуччя. Імовірно, згодом вони змогли б погодитися на такий шлюб.
Але заметіль зіграла в житті закоханих злий жарт. А може, саме вона виявилася самою мудрою діючою особою у всьому добутку. Заметіль не дала з’єднатися двом люблячим серцям: “Надворі була мятель; вітер вив, ставні тряслися й стукали; всі їй (Маші) здавалося погрозою й сумною ознакою”. Щось передчували й батьки, яких турбувало поводження дочки: “Батько й мати помітили її занепокоєння; їхня ніжна дбайливість і невпинні питання: що з тобою, Маша?
Чи не хвора ти, Маша? роздирали її серце”. Ні природна стихія, ні тривога батьків не зупинили дівчину. Рішучість Маші привела її до вівтаря. Оповідач відразу не говорить нам про те, що ж відбулося насправді.
Здається, що все залишилося на своїх місцях. Владимир, що так і не потрапив у церкву, не карається. Він немов не несе ніякої відповідальності за те, що схилив дівчину до втечі з рідного дому.
Адже тим самим герой не тільки порушив щиросердечний спокій цієї сім’ї, але зруйнував той мир згоди й розуміння, що панував у ній. Покараної за такий учинок є тільки Маша. Крізь гарячкове марення, у який упала дівчина, батьки розуміють, що їй, незважаючи ні на що, милий Володимир. Вони погоджуються на шлюб і запрошують до дочки коханої людини. Мудрість, накопичена роками, показала їм, що не в грошах щастя.
Воно полягає в радості коханої людини – дочки, у тім, “що видно така була доля Марьи Гаврилівни, що нареченого конем не об’їдеш, що бідність не пороть, що жити не з багатством, а з людиною, тощо”. При цьому вони звертаються за радами до сусідів, чого не роблять закохані. Але доля покарала за легкодумство й самого Володимира, Він не прийняв запрошення батьків Маші. Владимир не став з’ясовувати, чому не знайшов коханій у церкві. Можливо, прапорщик каявся у своєму вчинку.
Однак і на запрошення ненарадовских поміщиків парубок відповів відмовою. У цьому випадку не можна говорити про легкодумство. Навпаки, тим самим оповідач показує нам, що молодим людям не властиво вірить мудрості старших. Владимир зробив необдуманий учинок, схиливши дівчину до таємного вінчання, але й після запрошення він не хоче загладити свою провину. Тому за допомогою двох героїв – Маші й Володимира – оповідач показує нам два різних життєві шляхи, незважаючи на те що молоді хотіли зв’язати себе узами шлюбу.
Доля – стихія – з’єднала Марью Гаврилівну зовсім з іншою людиною, що залишається невідомий нам до кінця оповідання. На період очікування зустрічі із чоловіком Маша “втратила надію на щастя”. Вона залишалася сама собою, однак ніхто із шанувальників не доводився їй по серцю.
Здається, що саме життя узялося за виховання дівчини, що тільки згодом стала розуміти, що надійшла неправильно. Таємно зв’язана узами шлюбу з незнайомим їй людиною Марья Гаврилівна зберігала йому вірність. Незважаючи на своє легкодумство, вона розуміла, що нікому із шанувальників не може віддати перевагу. Виходить, такий учинок, як втеча з будинку, дійсно був необдуманим. І згодом героїня розуміє, що можна обдурити будь-якого, але тільки не себе саму.
Тому, залишаючись товариської, нікого зі свого оточення не вибирає: “Мати іноді вмовляла неї вибрати собі друга; Марья Гаврилівна качала головою й замислювалася”. Наприкінці добутку доля робить дівчині подарунок – зводить із чоловіком. Цього разу коханий Маші – людин більше мудрий: “Він мав саме той розум, що подобається жінкам: розум пристойності й спостереження, без усяких домагань і безтурботно глузливий”. Їм обом тепер не властива легковажність, адже вони зв’язані узами шлюбу з невідомими людьми.
Тобто саме життя початку вчити їхньої обережності – спочатку треба обміркувати свій учинок, а потім щось робити. Саме так і надходить гусарський полковник, що закохується в Марью Гаврилівну: “Бурмин упав у таку замисленість, і чорні очі його з таким вогнем зупинялися на Марье Гаврилівні, що рішуча мінута, здавалося, уже близьке”. Ретельно всі обміркувавши, Бурмин вирішується розкрити свою таємницю Марье Гаврилівні.
Він виниться перед людиною, якого любить, у своїй витівці: “У той час я так мало думав важливості в злочинній моїй витівці, що, від’їхавши від церкви, заснув, і прокинувся на інший день поутру, на третьої вужі станції”. Бурмин знайшов у собі сили ке тільки розповісти, але й покаятися. Це дало поштовх і для Маші повідати свою історію. “Боже мій, боже мій! – сказала Марья Гаврилівна, схопивши його руку: – так це були ви!
І ви не довідаєтеся мене?” Закоханий покаялися у своєму легкодумстві. І в цьому випадку вони прийняли мудре рішення, розповівши про те, що їх мучило. Вони чесно надійшли по відношенню друг до друга: поділилися тим, що може послужити перешкодою в їхній любові. Але мудрість цього вчинку була їм воблаго – вони знайшли рідні серця.
Саме така думаюча людина, як Бурмин, і зміг стати Марье Гаврилівні міцною опорою на життєвому шляху. “Мудрість” же природи звела цих людей разом давно – чотири роки тому. Але, можливо, у цей момент вони були ще не готові для того, щоб оцінити такий подарунок долі. Оповідач, можливо, і повідав нам романтичну історію, але в ній чимало й реального.
Це опис поводження героїв, властиве різному віку. Молодим – легкодумство, старшим – мудрість. У той же час оповідач показав, що мудрість і практичний підхід до справи розвивається тільки згодом. Саме тому провідником у нашім житті повинні стати ради батьків.
І потрібно прислухатися до них і намагатися довести свою точку зору, якщо ми впевнені, що право. Адже навіть Марье Гаврилівні вдалося домогтися прихильності батьків до Володимира. Це не виходить, що треба боліти.
Просто оповідання про свої почуття може стати досить важливим аргументом. Тому, на мою думку, у житті варто прислухатися до ради старших. Вони не хочуть нам нічого поганого.
І, можливо, ми зможемо уникнути багатьох неприємних сюрпризів у житті. І нам не прийде цілих чотири роки, як головні герої повести, чекати свого щастя або того, що ми найбільше бажаємо вжизни.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)