Тема любові в прозі А. И. Куприна (На прикладі повести “Олеся”)

1. Образ Олеси, особливі риси її характеру. 2. Почуття, що виникло в Івана Тимофійовича до Олесеві. 3. Жертовність і рішучість дівчини з Полісся. … Виходить, не хоче доля нашого з тобою щастя… А якби не це, хіба, ти думаєш, я чого-небудь злякалася б? А. И. Куприн Олеся – росла двадцатичетирехлетняя дівчина з Полісся Волинської губернії відразу вразила оповідача, Івана Тимофійовича, своєю незвичайністю, невідпорністю, природженою природною красою і єством. Вона була набагато прекрасніше місцевих дівчат, тому що не ховала своєї вроди: “Висока

брюнетка років біля двадцяти – двадцяти п’яти, трималася легко й струнко.

Простора біла сорочка вільно й красиво обвивала її молоду, здорові груди. Оригінальну красу її особи, раз його побачивши, не можна було забути, але важко було, навіть привикнув до нього, його описати. Принадність його полягала в цих більших, блискучих, темних очах, яким тонкі, надламані посередині брови надавали невловимий відтінок лукавства, владності й наївності; у смугляво-рожевому тоні шкіри, у свавільному вигині губ, з яких нижня, трохи більше повна, видавалася вперед з рішучим і примхливим видом”.

Внучка чаклунки Мануйлихи

жила разом з бабусею в лісовій хатинці й була дуже уважна до навколишньої її природі Більше того, Олеся була невід’ємною частиною цієї живий, майже первозданної, не зіпсованою пагубною людською діяльністю, природи. У них з бабусею хаті жили шпаки й зяблики. Олеся ненавиділа сам вид рушниці, тому що знала: з його допомогою люди вбивають беззахисних тварин і птахів: “Навіщо бити пташинок або от зайців теж? Нікому вони худого не роблять, а жити їм хочеться так само, як і нам з вами. Я їх люблю: вони маленькі, дурні такі…

“. В Олеси були впевненість у своїх силах, незалежність і непідроблене почуття власного достоїнства, деяка шляхетність і “уроджена витончена помірність”. Дівчина, що виросла в лісі й рідко виходив у село для того, щоб купити мило й чаю, мала живий, гнучкий і проникливий розум Незважаючи на деяку наївність і неосвіченість, в Олеси була чудова вроджена інтуїція й деякі надприродні здатності потомственої цілительки й відьми. І особливо Івана Тимофійовича залучала в Олесеві “її цільна, самобутня, вільна натура, її розум, одночасно ясним і обкутаний непохитним спадкоємним марновірством, детски безневинний, але й не позбавлений лукавого кокетства гарної жінки”. Навесні, коли головний герой добутку відчував “смуток, виконаний неспокійних очікувань і неясних передчуттів”, познайомився з Олесей, Вони стали разом проводити вечірні годинники, багато розмовляючи на різні теми.

Поступово це все переросло в особливу прихильність. Уперше Іван відчуває любовне почуття до Олесеві перед своєю хворобою, коли дівчина немов охолонула до нього: “Я ще не думав про любов, але я вже переживав тривожної, попередньої любові період, повний неясних, томливо смутних відчуттів Де б я не був, чим би не намагався розважитися, – всі мої думки були зайняті образом Олеси, вся моя істота прагнула до неї, кожний спогад про її інший раз найнікчемніших словах, про її жести й посмішки стискало з тихим і солодким болем моє серце”. Півмісячна розлука ще більше розпалила любов Івана Тимофійовича до молодої жительки лісу й, на щастя, почуття його виявилося взаємним. І до серединииюня закохані насолоджувалися “наївною, чарівною казкою своєї любові”.

Але що Іван зробив для того, щоб удержати це щастя, щоб стати для улюбленої захисником і надійною опорою на все життя? Він замислювався про те, щоб женитися на Олесеві, але в міцного утвореного чоловіка все не вистачало рішучості розповісти коханій про те, що незабаром йому треба їхати. Молодій лісовій жительці доводиться здогадами визнавать цю сумну звістку в Івана Тимофійовича И він, роблячи їй речення, виражає свою згоду на речення Олеси піти в церкву. Чомусь Іван мало замислюється про те, чи буде це “щось дуже Для нього приємне” також радісно й для самої дівчини?

Чи буде це безпечно для молодої чаклунки? На жаль, Іван Тимофійович не надає особливого значення занепокоєнню свого внутрішнього голосу, не рятує улюблену від фатального кроку й, у результаті, втрачає неї. Внутрішні переживання Олеси не описуються на сторінках повести, але її любов видна нам через її слова, вираження особи, жести, учинки. Лісова дівчина більше сильний, безстрашний і рішуча, чим її коханий. Адже із самого початку, уже після гадання на картах, вона точно знала, що ця любов принесе їй лихо Довідалася, що Іван – “людин хоча й добрий, але тільки слабкий”.

Але вона не могла відмовитися від свого щастя, ні від щастя улюбленого Вані. І, взагалі, Олеся вірила в те, що долі не уникнути. Її сміливість і незалежність виражаються не тільки в гордій заяві бабусі Мануйлихе “Моя справа, мій і відповідь”, але й в інших її вчинках. Саме вона, Олеся, змінює Івана Тимофійовича до близьких відносин, говорячи на його побоювання: “Сьогодні наш день, і ніхто в нас його не відніме…”. Іноді виникає відчуття, що Олеся віддала всю себе, все краще, що в ній є своєму коханому.

І сам Іван Тимофійович почуває її високу самовіддачу: “… И як багато я читав у більших темних очах Олеси: і хвилювання зустрічі, і докір за мою довгу відсутність, і гаряче визнання в любові… Я відчув, що разом із цим поглядом Олеся віддає мені радісно, без усяких умов і коливань, вся своя істота”. Але не все було гладко в розмовах молодої лісової відьми й Івана: у них виникали протиріччя із приводу релігії. Ваня був віруючим християнином, а Олеся почувала, що і їй, і її бабусею, і її матір’ю завжди керували темні сили, диявол.

Відчувши гіркоту майбутньої розлуки, дівчина самовіддано вирішила зробити улюбленому приємне й сходити заради нього в церкву. Вона не почула від улюбленого ні слів застереження, ні опору. Навпаки, Іван підтримав це настільки небезпечне для молодої відьми намір словами: “Жінка повинна бути набожна без міркувань У тої простій і ніжної довірливості, з якої вона віддає себе під захист Бога, я завжди почуваю щось зворушливе, жіночне й прекрасне”. Чи знала Олеся на що йде? Швидше за все так..

Але вона, на відміну від Івана Тимофійовича, уміла жертвувати собою заради коханої людини И всю провину, всю відповідальність за страшні наслідки цього кроку вона взяла на себе. Виходить, Олеся по-справжньому сильна, вольова й незалежна жінка. Молодій відьмі жаль, що в неї немає дитини від улюбленого, але, перемагаючи фізичний і щиросердечний біль, вона сама стає ініціатором остаточної розлуки з Іваном.

Зрештою Олеся щаслива, що зуміла порадувати радість Іванові Тимофійовичу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема любові в прозі А. И. Куприна (На прикладі повести “Олеся”)

Categories: Твори з української літератури

Links