Скорочено “Стирчак” Берроуза

Людина пробує наркотики, а потім виробляється залежність. Це трапляється, як правило, коли ніщо інше в житті особливого інтересу не викликає, по-справжньому не надихає хоча б на таку дурницю, як устати з ранку, поголитися… Ніхто не починає колотися з наміром стати наркоманом: просто в один прекрасний ранок ти прокидаєшся у важкому отходняке, і це значить – всі, ти міцно підсів. На відміну від спиртного або трави, теперішня дурниця – не джерело кайфу й не стимулятор. Дурниця – це спосіб життя. У Вільяма був приятель, що працював у порту

й справно тится звідти все, що погано лежить

Якось раз цей приятель заявився до нього з автоматом і впакуванням з п’яти ампул морфію – будинку в нього лежало ще п’ятнадцять таких упакувань – і попросив допомогти знайти покупця на це “добро”. На автомат покупець найшовся легко, з морфієм же довелося повозитися. Втім, досить швидко через іншого свого приятеля Вільям вийшов на двох типів, Риючи й Германа, які й взяли частину товару

А кілька днів через він уколов собі одну з ампул, що залишилися. Слідом за хвилею теплої, ні на що не схожої розслабленості Вільяма охопив дикий страх – якийсь жахаючий

образ маячив поруч, ніяк не потрапляючи в поле зору й тому стаючи ще ужаснее. А потім почалося кольорове кіно: величезним, залитим неоновим світлом бар і офіціантка, що несе на підношенні череп – нагляднейшее втілення страху смерті… Ранком він опам’ятався все з тим же відчуттям жаху; його стошнило, полудня він почував себе зовсім розбитим

За місяць Вільям потроху використовував весь морфій, що залишився в нього; після третьої дози приступи жаху припинилися. Коли запас виснажився, він став купувати зілля в Рою. Той же Рій навчив його всім технічним премудростям наркоманского побуту, у тому числі вмінню діставати рецепти на морфій і отоварювати їх в аптеках: одні лікарі ловилися на симуляцію каменів у бруньках, для інших, що не мали інший клієнтури, виписка рецептів наркоманам була основною статтею доходу. Поступово й проводити час Вільям став у барі, де тусовались в основному блакитні й стирчаки, що діставали гроші на чергову дозу, шарячи по кишенях п’яних у підземці. Якось приятель Риючи, Герман, запропонував Вільямові на парі взяти цілий кілограм новоорлеанской марихуани. Той погодився

Травичку вони потім збули за допомогою якоїсь лесбіянки із Гринич-Виллидж, що представлялася поетесою. Справа була вигідне, але надто занудотне: на відміну від нормальних наркоманів аматори трави, які й брали-те її звичайно на парі доларів за раз, неодмінно бажали, щоб продавець покурив і побазарував з ними – не обламував кайф, коротше. Взагалі дарма траву зараховують до наркотиків: і звикання до неї не буває, і здоров’ю вона не шкодить. От тільки за кермо, обкурившись, краще не сідати, тому що звичне відчуття простору й часу від косяка-іншого губиться геть-чисто. Як і випливало того очікувати, згодом Вільям остаточно сіл на голку, йому тепер було потрібно колотися тричі в день, щоб підтримувати норму

Він оселився із двома такими ж стирчаками; разом вони діставали гроші й рецепти, купували дурниця, разом ширялися. Процесом добування наркотику і його споживання обмежувалася вся сфера їхніх інтересів, проміжок часу між дозами заповнювався винятково очікуванням наступної. У перший раз Вільям погорів і одержав строк – чотири місяці умовно – за те, що в рецептах на морфій неправильно вказував ім’я й адресу

Продовжувати й далі бомбити п’яних було занадто ризиковано, і він вирішив зайнятися вуличною торгівлею, благо один із приятелів, Білл Гейне, звів його з гарним оптовим продавцем героїну. Розбагатіти на цій справі не розбагатієш, хіба що завжди заробиш на потрібне тобі кількість зілля, а постійн наявний його запас рятує від страху в один прекрасний момент не одержати дози. Незабаром вони з Біллом обзавелися своєю клієнтурою, і справи в них пішли більш-менш нормально.

Погано те, що серед клієнтів рано або пізно виявляються ненадійні типи: одні раз у раз норовлять выклянчить у борг, інші не дотримують елементарної обережності, треті готові при найменшій небезпеці закласти продавця. Через такі от ненадійні типи поліція зрештою обклала їх з Біллом з усіх боків. Треба було рвати з Нью-Йорка. Білл Гейне відправився на лікування в Лексингтон, а Чи Вільям поїхав у Техас, де перебувала приналежна йому ферма. Наркотичну залежність він думав переломити самостійно, користуючись так званим китайським методом: після кожної ін’єкції пляшка з розчином доливається дистильованою водою, доза поступово знижується, і по закінченні якогось часу ти вже ганяєш по венах чисту воду

Цей метод не спрацював, почалося дике ламання. Бувають інші нестерпні болі – зубна або в гениталиях, – але їм і близько не зрівнятися з тими, що випробовуєш, коли раптом перестаєш колотися. Адже ламання – це та ж смерть, смерть усіх за висячих від наркотику кліток; поки ці клітки не загинуть, а на їхньому місці не народяться здорові, ти корчишся в пеклі. Кинувши машину на стоянці, Вільям на поїзді добрався до Лексингтона. Лікування в цьому закритому закладі зводилося до тижневого курсу синтетичного сурогату морфію, дозу якого знижували від уколу до уколу; від наступні за курсом реабілітаційного періоду повного утримання від наркотиків Вільям ухилився й вийшов ще хворим. За допомогою коліс він абияк перебився й потім кілька тижнів жив без наркотиків

Навіть рушивши в Новий Орлеан, він перший час вів там існування нормальної людини – пив, чого наркомани ніколи не роблять, шлявся по шинках, але якось по п’яни все-таки разок ширнулся, і все повернулося на круги свої. Якщо в тебе один раз уже була залежність, зовсім небагато треба, щоб вона повернулася, – і знову доба за цілодобово проходили в ритмі доз і пауз між ними, заповнених метушнею із клієнтами, тими ж, по суті, покидьками, що й у Нью-Йорку. Життя стирчаків і тим більше торговців день у день робилася усе більше стремной: поліція лютовала, а за новим законом тебе могли повинтить навіть за сліди від уколів на руках

Один раз Вільям з партнерами грунтовно влипли. Йому світил великий строк, і адвокат натякнув, що благоразумнее плюнути на стан, під яким його випустили з в’язниці, і виявитися по ту сторону мексиканської границі. У Мехіко з’ясувалося, що всю торгівлю дурницею тут тримає якась особа по ім’ю Люпита, що так добре ладила з поліцією, що та не тільки закривала очі на її бізнес, але й справно усувала конкурентів. Так що Вільямові довелося не тільки відмовитися від думки про власну справу, але ще й купувати в Люпиты поганої якості й безбожно дороге зілля

Згодом, щоправда, сталі виручати рецепти. За рік, що він у Мехіко просидів на голці, Вільям раз п’ять пробував зав’язати, але із цього нічого не виходило. Востаннє він выкарабкивался на суміші спиртного й коліс і від наркоты таки позбувся, зате на кілька тижнів неимоверно запив

Прочухавшись якось ранком, він ледве не задихнувся від заходу сили й з жахом зрозумів, що сморід ця виходить від нього самого. Як люди вмирають від уремії, Вільям бачив; його лікар, що оглянув, сказав, що ще б одна пляшка текіли – і кінець. Так чи інакше, але вже кілька місяців Вільям не коловся. Кайф, що давав саме кактус, що ввійшов у моду,-пейот, йому якось не довівся. У Штати вертатися було зовсім без мазы: там його чекав суд, а крім того, країну охопила теперішня антинаркотична параноя, зі старих знакомцев хто сіл, хто кудись зник, хто кинувся…

Коротше, залишалося рухати далі на південь, у Колумбію, де, говорять, з якоїсь амазонської зелені навчилися робити новий наркотик, що загострює телепатичну сприйнятливість, – їм навіть зацікавилися росіяни й використовували для контролю за мільйонами рабів у таборах. Вільяма проблеми телепатії теж завжди займали


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Стирчак” Берроуза

Categories: Скорочені твори

Links