Вірша Бюргера
Народився в сім’ї сільського пастора, онук кріпака. Учився в університетах Галл і Геттінгена. Після закінчення факультету правознавства Геттингенского університету, де панували ідеї французької й англійської освіти, Бюргер протягом 12 років служив на посаді сільського старости й судді в рідних краях, постійно конфликтуя з місцевою владою через свого “невміння переслідувати й гнітити бідних людей”.
В 1784 р. він залишив службу й переїхав у Геттінген, де читав лекції по естетиці й стилістиці. Один з деяких німецьких професійних поетів,
По мирі довелося пройти чимало У бурі моїм ногам У суспільстві стомлених життям Відпочити прочанинові пристало Уже особа хилиться в’януло, Обсипатися пора квіткам Серце! що ж тебе – запитую сам Повним сил тримає, як і тримало?”
Запитував себе поет наприкінці життя у вірші “До серця” (пров. И. Качуровского). Початок літературної діяльності Бюргера доводиться
У ці роки він створив ряд теоретичних робіт, у яких виклав свої погляди на літературу й мистецтво, уважаючи, що шлях до оздоровлення німецької поезії лежить у народнопоетической стихії, а мистецтво повинне бути національно пофарбованим і історично конкретним і не копіювати при цьому життя. Про це Мова йде в статтях: “Із книги Даніеля Вундерлиха” (“Aus Daniel Wunderlichs Buch”, 1776), “Про поширеність поезії в народі” (“Von der Popularitat der Poesie”, 1777-1778). 1773-1775 роки були найбільш плідним періодом у творчості Бюргера. Він створив новий для німецької літератури жанр серйозної балади. Такий є знаменита “Ленора” (“Lenore”,1773). Використовуючи фантастичний сюжет про мертвий нареченого й мотиви солдатської народної пісні, Бюргер відтворив горе простої німецької дівчини, що втратила улюбленого в битвах Семирічної війни 1756 -1763 років. Саме ця непотрібна звичайним людям Війна зруйнувала щастя Ленори. У баладі “Дикий мисливець” (“Der wilde Jager”) відтворена народна Легенда про графа-злочинці, що грабував під час полювання селянські поля.
Тепер на нього впало Боже покарання: до Страшного суду він приречений перебувати серед пекельного полум’я, гнаний диявольською зграєю. В 1773 р. був написаний вірш “Селянин – своїм князям” (“Der Bauer an seinen durchlauchtig-sten Tyranner”) – яскравий і характерний зразок політичної поезії Бюргера. Він виражає волелюбність, демократичні переконання автора й ненависть селян до феодалів. Створене у формі інвективи (гострого викриття), вірш уперше був надрукований лише в 1776 р. Обвинувачуючи поміщика в знущанні над народом, Бюргер гнівно заявляє:
Ти – Божа влада? Брешеш! Бог Подавець благ земних, а ти розбійник і тиран
В 1776-1781 роках Бюргер написав баладу “Дочка пастора з Таубенхайна” (“Des Pfarrers Tochter von Taubenhein”), де Бюргер звернувся до однієї з найпоширеніших і злободенних тем штюрмерской літератури – історії дітовбивця. Героїня – Розетта – не злочинниця, а жертва. Затягнена аристократом і покинута, вона вбиває своєї дитини.
На основі балади були створені ляльковий спектакль і лубочний роман. В останній третині 80-х років Бюргер створив цикл ліричних поезий “Пісні до Молли”, пов’язаний з його жагучою любов’ю до своячки. В 1786 і 1788 роках вийшли перше й друге (обоє анонімні) видання роману “Дивні подорожі по воді й по землі, походи й смішні пригоди барона фон Мюнхгаузена, про які він як звичайно розповідає за пляшкою в колі своїх приятелів” (“Wunderbare Reisen zu Wasser und zu Lande, Feldzuge und lustige Abenteuer des Freiherrn von Munchhausen, wie er dieselben bei der Flasche im Zirkel seiner Freunde selbst zu erzahlen pflegt”), що став всесвітньо відомою книгою. Прототипом і автором першої “Мюнхгаузиади” (1781) був реально існуючий барон Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхгаузен (1720-1797), що багато років провів у Росії, потрапивши туди як паж герцога Брауншвейгского. У Росії він залишився на військовій службі й брав участь у російсько-турецькій війні, виявивши особисту відвагу.
Його гумористичні оповідання про нібито власні пригоди були надруковані в “Альманасі для веселунів”. В 1785 р. історії про барона Мюнхгаузена видав німець ерих Распе (1737-1794) у Лондоні англійською мовою. Він звів окремі оповідання в одне ціле, розташувавши їх у логічній послідовності. Літературними “предками” роману Бюргера були численні анекдоти про абсурдні пригоди, які зустрічалися в стародавніх народних книгах, у шванковой літературі XVI-XVII ст. (“Фацетии” Бебеля, 1508-1512; “Суспільство в саду” Я. Фрая, 1556, і ін.), у таких книгах, як “Тиль ейленшпигель” (1515) і “Шильдбюргери” (XVI ст.). Бюргер, опираючись на існуючу традицію, значно збільшив кількість пригод Мюнхгаузена, підсилив антифеодальну спрямованість книги, додав їй художньої цілісності. Найвідоміші сьогодні епізоди роману належать перу Бюргера: оповідання про генерала, про порятунок від ведмедя, про пригоди задньої відрубаної частини коня, про полювання на утік зі шматочком сала, про політ на ядрі, про витягування себе й коня за кіску на власній голові з болота, епізод з місячним ученим і ін. Форма добутку, досить складна, поєднує елементи авантюрно-пригодницького й соціально-побутового романів. Простежуються в ньому й риси гострої антифеодальної сатири.
Фантастичні мотиви допомагають авторові правдиво зобразити свавілля самодержців і показати життя дворянства, духівництва й інших шарів німецького суспільства XVIII ст., засудити мілітаризм і колоніальні завоювання. Сам головний герой – Мюнхгаузен фігура аж ніяк не однозначна. У ньому злилися воєдино й неперевершений оповідач, дивний майстер надзвичайного, людина з витонченою й натренованою фантазією, і пересмішник, що використовує свій акторський талант, і нікчемний, жалюгідний філістер, боягуз, задавака, ледар, найманець.
Незважаючи на цілий ряд негативних рис Мюнхгаузена, цей образ у цілому викликає більшу симпатію от уже багато десятиліть у разнообразнейший читачів саме своєю нестримною фантазією, своїм оптимізмом і вірою в силу людського духу. Бюргер у передмові перекладача вказувала, що він намагався ставитися до добутку так, нібито він був його власністю. Талант народного письменника допоміг Бюргерові створити настільки своєрідний добуток, що воно стало німецькою книгою й увійшло в золотий фонд світової літератури. В 1789 р. Бюргер побував у Веймаре, щоб зустрітися з Гете й Шиллером, з якими протягом багатьох років листувався. Зустріч розчарувала всіх трьох. Гете й Шиллер відійшли від ідеалів “Бури й натиску”, а разом з тим і від преклоніння перед Бюргером. А в 1791 р. Шиллер опублікував статтю “Про вірші Бюргера”, що багато в чому визначила відношення сучасників до останнього. Шиллер дорікав у ній Бюргера за суб’єктивну натуралістичність, за те, що він “змішується з народом”, не піднімає його до себе. Веймарец вимагав тепер від поезії “ідеалізації її предмета”, звідси його суворий вирок поетові, що зображував життя без прикрас. В 90-х роках XVIII ст. відбувся новий підйом у творчості Бюргера.
Один з найбільш радикальних письменників “Бури й натиску”, він цілком прийняв ідеї Великої французької революції 1789- 1794 років. Прославляючи її, Бюргер виступив у геттингенской масонській ложі з патетичним мовленням “Вихваляння волі” (“Ermunterung an die Freiheit”, 1790). Це час розквіту й політичної лірики поета. В “Альманасі муз за 1793 рік” він опублікував 40 поезий і епіграм, де висміяв ворогів революції й виправдав терор. У цілому ж поезія Бюргера різноманітна й оригінальна по тематиці й стилю. Вона ділиться на цикли: “Балади й романси”, “Пісні до Молли”, “Вираження й різноманітні вірші”. При цьому в сатиричних поезиях 70-90 років він іде за традицією байки й середньовічного шпруха. У багатьох ліричних добутках йому вдається зберегти стильові прийоми фольклорних пісень, романтичне й сентиментальне фарбування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)