Вірша Ф. Шиллера

Про роль мистецтва Шиллер говорить у дуже багатьох віршах. Деякі з них (наприклад, “Художники”) досить важкі для розуміння через свою філософську абстрагованість. Якщо у філософських віршах Гете найбільше багатство думки нерозривно з ліричним почуттям, то в Шиллера в ряді місць виступає одне тільки абстрактне міркування

“И по добутках певного періоду його Творчості, – говорить про Шиллере Гегель, – ми ясно почуваємо, що він займався в той час філософією, – займався нею навіть більше, ніж це було корисно безпосередній красі

його художніх творів. У деяких його віршах помітні навмисність абстрактних міркувань і навіть інтерес до філософського поняття”.

Від цього докору вільні шиллеровские балади. Вони сюжетни, реалістичні, дія розгортається! у них з більшою драматичною напругою, вірно схоплені багато рис психології героїв. Кращі з балад також написані на античні сюжети: “Поликратов перстень” (1797), “Ивикови журавлі” (1797), “Порука” (1798). Нас захоплює драматизм викриття вбивць Ивика: ми бачимо, як весь народ стрепенувся при одному натяку на таємницю смерті свого улюбленого співака. Нам зрозуміла самовідданість

героя “Поруки”, що вертається під владу тирана на вірну смерть, щоб не дати загинути замість себе другові, залишеному в стан катам. Але для нас фальшиво звучить кінцівка цього вірша, у якій раскаявшийся тиран дарует життя обом друзям і вступає третім у їхній дружній сполучник. Цю “благополучну” кінцівку зло висміяв Щедрін, спародировав сюжет Шиллера у своїй казці про два зайців і вовку. Така ж повчальна кінцівка псує й один з найбільш сильних віршів Шиллера – “Покритий бовдур у Саисе” (1795). Це Історія про єгипетського юнака, що, жагуче бажаючи осягти істину, порушив заборону й відкинув покривало зі статуї божества, за що був жорстоко покараний:

И к людям мовлення його прощальна була: “Хто я. істині йде стезею преступленья, Тому й в істині не відати наслажденья!” (Переклад М. Михайлова)

У цих рядках не без підстави бачили натяк на французьку революцію 1789 року

Особливо нав’язлива міщанська мораль у відомої шиллеровской “Пісні про дзвін” (1799). У цій “Пісні” чудові реалістичні картини чергуються з умилительними олеографиями мирного обивательського життя-буття; восхваляется праця, що творить, як краща прикраса громадянина й одночасно засуджуються руйнівні сили революції. За філістерські слабості Шиллера вхопилася пізніша ліберальна критика, виправдуючи його ім’ям усякий політичний консерватизм. Приховуючи й ігноруючи саме те, що становить силу Шиллера, ця критика навела на нього “хрестоматійний глянець”. Нам важливо відновити живий, всебічний вигляд поета, пам’ятаючи про його сильні сторони, які чітко виступають, зокрема, у розібрані вище зразках шиллеровской лірики

Поява російських перекладів віршів Шиллера, починаючи зі знаменитих перекладів Жуковського, завжди було радісною подією в російській літературі. Бєлінський уважав, що якби Жуковський нічого не написав і нічого б не перевів, крім “Торжества переможців”, “Скарги Церери” і “елевзинского свята”, те й “тоді б він склав собі ім’я в нашій літературі”.

Переїзд у Францію – “червону землю волі” – був переломним моментом у творчості Гейне. До цього часу їм були написані “Книга пісень” і “Шляхові картини”. Ці добутки вже пародіювали романтизм, як би підриваючи його зсередини, у них уже пробивався струмінь реалістичної сатири, але все-таки в них ще залишалося багато романтичного. Революція 1830 року у Франції, що сприяла політичної радикалізації широких мас у всій Європі, розбудила й до Гейне прагнення до відкритої політичної боротьби. У творчості це означало для нього поворот до реалізму, до політичної поезії, і це дозволило Гейне вже в 40-х роках, після зустрічі з Марксом, створити такі шедеври, як “Німеччина” і “Сучасні вірші”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вірша Ф. Шиллера