Весно, весно без меж і без краю – ОЛЕКСАНДР БЛОК
О, весна без конца и без краю –
Без конца и без краю мечта!
Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!
И приветствую звоном щита!
Принимаю тебя, неудача,
И удача, тебе мой привет!
В заколдованной области плача,
В тайне смеха – позорного пет!
Принимаю бессонные споры,
Утро в завесах темных окна,
Чтоб мои воспаленные взоры
Раздражала, пьянила весна!
Принимаю пустынные веси
И колодцы земных городов!
Осветленный простор поднебесий
И томления рабьих трудов!
И встречаю тебя у порога –
С буйным ветром
Кудрях,
С неразгаданным именем Бога
На холодных и сжатых губах…
Перед этой враждующей встречей
Никогда я не брошу щита…
Никогда не откроешь ты плечи…
Но над нами – хмельная мечта!
И смотрю, и вражду измеряю,
Ненавидя, кляня
И любя:
За мученья, за гибель – я знаю –
Все равно: принимаю тебя!
24 октября 1907
Весно, весно без меж і без краю –
Владо мрій, що без краю зроста!
О життя! Пізнаю і приймаю!
Шлю привіт тобі дзвоном щита!
Вас приймаю, недолі погрози,
Ласко долі,- вітання й тобі!
В зачаклованім царстві, де сльози,
В
Вас, безсонні за спірками ночі
І світання в фіранках вікна,-
Все приймаю, аби тільки очі
Дратувала, сп’яняла весна!
Сіл пустельні приймаю оселі,
Зруби міст, весь їх морок і бруд,
Піднебесні простори веселі
І пекельний невільницький труд!
Ось, розвіявши в вітрі шаленім
Коси-змії, ти мчиш, ніби
Птах,
З нерозгаданим Божим іменням
На затиснутих зимних устах.
В цім спітканні ворожім, некволий,
Я ніколи не кипу щита…
Ти плечей не відкриєш ніколи…
Влада мрії над нами зроста!..
І дивлюсь, ворожнечу зміряю,
Все – ненависть, прокльони,
Любов:
За тортури й загибель – я знаю –
Все приймаю!.. І знову! І знов!..