Олександр БЛОК (1880-1921)

З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Олександр БЛОК (1880-1921)

У темні заходжу храми,

Творю свій бідний обряд.

Там жду Прекрасної Дами

В мигтінні червоних лампад…1

О. Блок

Життєвий і творчий шлях

“Навіть зовнішність у нього була поетична. У ньому відчувалася природжена велич ангела, скинутого з небес. Усі знайомі вчували в ньому істоту вищого порядку. Він був дуже вродливим і виглядав, як чудовий взірець тієї раси, яку нині прийнято називати нордичною. Він був “точкою перетину” багатьох традиційних ліній водночас

і дуже росіянин, і дуже європеєць…” Навіть не знаючи, про кого конкретно йдеться в цитаті з “Історії російської літератури”, виданої в Італії, можна відчути, що це особистість непересічна, екстраординарна. Недаремно ж А. Ахматова називала цю людину не просто поетом, а “пам’ятником початку (XX) століття” і навіть “трагічним тенором” цілої епохи. З нею погоджувався символіст Андрій Бєлий, наливаючи цього поета “Чоло-Віком” (тобто “чолом, очільником. головою* цілого віку, століття). То хто ж удостоївся таких гучних епітетів і компліментів?

Ця людина мала коротке й зовсім “неросійське”

прізвище – Блок, оскільки його пращури по батьковій лінії були німцями. А сам він став найвидатнішим поетом російського символізму…

Олександр Блок народився 1880 р. у квартирі діда, ректора Петербурзького університету, відомого вченого-ботаніка А. Бекетова.

Зими Бекетови проводили в університетській квартирі, а влітку виїжджали до невеличкого маєтку Шахматово в Підмосков’ї. Гам вони спілкувалися з цвітом російської інтелігенції: родинами Боткіних, Бакуніних, Тютчевих. Дід Олександра ще замолоду познайомився з Ф. Достоєвськнм, дружив із М. Салтиковнм-Щедріним. “Бекетовський дім” для Блока це цілий світ, об’єкт любові й збережених назавжди світлих спогадів.

Важлива прикмета життя Бекетових – інтенсивність духовних пошуків, висока культура. Усі члени родини займалися літературною працею: дід, Андрій Бекетов, – відомий учений і громадський діяч; бабуся, Катерина Бекетова, – перекладачка з англійської, французької та інших європейських мов; тітки – поетеса Катерина Краснова, дитяча письменниця, і перекладачка Марія Бекетова (майбутній біограф Блока); та й мати поета, Олександра Блок (уроджена Бекетова), писала вірші. Усе це були люди обдаровані, широко освічені, які любили й розуміли слово. Тож майбутній поет від раннього дитинства жив в атмосфері яскравих культурних вражень. Неабиякий вплив на його формування справила російська поезія XIX ст.: вірші В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Фета, Ф. Тютчева, Я. Полонського.

1 Переклад В. Коптілова.

Літературне відлуння

Чи звернули ви увагу на слова про велич скинутого з небес ангела в цитаті, наведеній на початку розділу? Він не випадковий: сучасники О. Блока полюбляли порівнювати його із врубелівським Демоном, образ якого в художника виник у київський період (1884 -1889) і став стрижневим для його творчості. Персонаж картин М. Врубеля “Голова Демона” та “Демон, що летить” дуже схожий на портрет О. Блока пензля Сомова.

Саме ці мистецькі асоціації використала у своєму вірші “Учора в дощ зайшов до мене Блок…” українська поетеса Л. Костенко:

Учора в дощ зайшов до мене Блок.

Волосся мокре, на щоках росинки.

Блідий од смутку, тихий од думок,

Близький до сліз, реальний до ворсинки.

Постояв трохи, слів не говорив,

Поусміхався дивними очима.

І ніч у зламах врубелівських крил

Стояла довго в нього за плечима…

Перші поетичні спроби О. Блока (1898-1900), згодом об’єднані ним у цикл “Ante lucem” (латин, “до світла”), свідчать як про його генетичний зв’язок із російської лірикою, так і про вплив на нього європейської поетичної традиції (Г. Гейне, В. Шекспір та ін.). Для світосприйняття юного Блока характерні романтичні впливи (мотиви протиставлення “поета” й “натовпу”, поетизація кохання й дружби, схильність до антитези та метафоризм стилю).

У рамки цієї традиції вміщалося також притаманне зрілому О. Блоку суперечливе ставлення до дійсності. У цей період для поета характерне коливання між настроями розчарування, ранньої втоми (“Хай світить місяць – темна ніч…”), з одного боку, й уславленням радощів життя (“У сgекотнім танці вакханалій…”) – з іншого.

У 1898 р. О. Блок вступив до Петербурзького університету, де вчився досить довго. Захопившись ідеями грецького філософа Платона та філософсько-містичною лірикою В. Соловйова, він перейшов з факультету права на філологічний, тому й отримав диплом тільки в 1906 p., уже ставши відомим поетом…

Навіть у ранній творчості виявляється самобутність О. Блока: яскравий ліризм, схильність до максималістськи загостреного світовідчуття, певною мірою розпливчаста, але глибока віра у високі цілі поезії. Своєрідним є також ставлення поета до літературної традиції. Культура минулих століть для нього жива та актуальна, інтимно близька. Він міг присвячувати вірші Є. Баратинському або полемізувати з А. Дельвігом (“Ти, Дельвігу, кажеш: хвилина – натхнення..,”). В юнацькій ліриці О. Блока знаходимо велику кількість епіграфів і цитат із Платона й Біблії, В. Шекспіра й Г. Гейне, М. Некрасова і Ш. Бодлера, крім того – варіації на теми сюжетів творів живопису та музики (зокрема, вагнерівських “Валькірій”).

У 1901-1902 pp. коло інтересів О. Блока значно розширюється. Домашні та книжкові впливи доповнюються ще неясними, але потужними імпульсами, що йдуть від самої дійсності, від нового століття. Найважливішою подією цих років, яка позначилася на житті й творчості поета, є його сповнене драматизму почуття до майбутньої дружини. Любові Менделєєвої (доньки знаменитого хіміка). Боблово, маєток Менделєєвих, знаходився неподалік від Шахматова, гож О. Блок був там частим гостем, грав ролі в домашньому театрі.

Усе це зумовило його творчий злет.

Період учнівства увінчався створенням оригінального й довершеного никлу “Вірші про Прекрасну Даму” (1904). Цю назву Блокові підказав В. Брюсов, він же назвав цей цикл “сповіддю юного мрійника містика”. Вірші про Прекрасну Даму – це містична “любовна історія” з тією, кого О. Блок ототожнював із героїнею “Трьох видінь” В. Соловйова, – Софією, божественною мудрістю, жіночим утіленням божества.

Особистий поетичний досвід О. Блока відповідав загальним тенденціям розвитку російського та європейського мистецтва початку XX ст., яке переживало період піднесення романтичних настроїв, критики позитивізму та буржуазності, інтересу до різноманітних утопій минулого та імлистих мрій про майбутнє “перетворення світу”. Усі ці умонастрої своєрідно втілилися у “Віршах про Прекрасну Даму”.

Ключем до інтерпретації розмаїття життєвих явищ і культурних вражень для О. Блока стала філософія та поезія В. Соловйова, що захопила його “у зв’язку з гострими містичними та романтичними переживаннями”. Через лірику В. Соловйова О. Блок засвоює платонівські та романтичні ідеї “двох світів”, протиставлення “землі” – “небу”, матеріального – духовному.

На творчість поета в цей період особливо впливає відомий соловйовський образ “Світової Душі” – жіночної за своєю природою духовної субстанції. Містичне кохання до магічної й утаємниченої Прекрасної Дами (О. Блок) і стає одним із шляхів наближення до Світової Душі (В. Соловйов). Це кохання оспівується чи то як подвиг абсолютного зречення земних пристрастей, чи то як сходження Світової Душі на землю, створення “земного раю”, чи то як земне, але освячене високою духовністю Кохання.

Твори циклу – Вірші про Прекрасну Даму” є принципово багатоплановими. Там, де оповідається про реальні почуття живих людей, вони є творами інтимної, пейзажної, рідше філософської лірики. Якщо ж ідеться про глибинні смислові пласти, міфи, сюжети, описи, то лексика, уся образна система циклу є низкою символів. Ці плани не існують окремо: кожен із них немов “просвічує” крізь інший у всіх деталях оповіді. Тож “Вірші про Прекрасну Даму” є зібранням окремих, цілком самодостатніх поезій, які фіксують настрій моменту. Водночас усвідомлення глибинного пласта оповіді змушує бачити в окремих текстах і в кожному фрагменті епізоди єдиного міфу, що несуть пам’ять про єдине ціле. І письменники-романтики, і В. Соловйов поетично декларувати ідею багатозначності образу. Проте саме О. Блок одним із перших російських поетів утілив її в структурі образів-символів і всьому циклі-міфі.

Основна стильова риса твору – повна свобода від чуттєвого й конкретного. Туманність слів сприймається непідготовленим читачем як словесна музика. Ця поезія цілком відповідає верленівській формулі: “Найперше – музика у слові” і свідчить про продовження О. Блоком традицій французького символізму.

“Вірші про Прекрасну Даму” не можна вважати дебютом поета-початківця. Це цикл поезій найвищого духовного напруження, бурхливих почуттів, глибокої щирості й водночас твір. ЩО вирізняється довершеністю та гармонійністю образів, упевненою і зрілою майстерністю. Перша поетична збірка та її автор одразу посіли помітне місце у світі великої російської поезії.

Цей етап творчості О. Блока ознаменований створенням віршів. які згодом увійшли до книжок “Несподівана Радість” і “Сніжна маска” (обидві 1907 p.), а також до трилогії ліричних драм: “Балаганчик”, “Король на площі”, “Незнайома” (усі 1906 р.).

Починається робота поета в царині критики та художнього перекладу, виникають літературні зв’язки, переважно в середовищі символістів (В’яч. Іванов. Д. Мережковський. 3. Гіппіус – у Петербурзі; А. Бєлий, В. Брюсов – у Москві). Ім’я О. Блока стає дедалі популярнішим.

Проте поет постійно в пошуку. У 1903-1906 pp. він частіше звертається до соціальної тематики. Змістом його творів стає “повсякденність” (яка часом тлумачиться крізь призму містики). У цій буденності О. Блок чимдалі наполегливіше виокремлю” світ людей, принижених бідністю та несправедливістю. У вірші “Фабрика” (1903) на перший план виходить тема народного страждання. Світ виявляється розділеним не на “небо” і “землю”, а на тих, хто, сховавшись за жовтими вікнами, примушує людей “згинати намучені спини”, і злидарів. У творі виразно звучать інтонації співчуття біднякам. У вірші “З газет” (1903) соціальна тема ще помітніше поєднується з відвертим співчуттям стражденним. Тут змальовано образ жертви соціального зла – матері, яка не стерпіла злиднів і приниження й “сама на рейки лягла”. Тут у О. Блока вперше з’являється характерна для демократичної традиції тема доброти “маленьких людей”.

У віршах “Останній день”, “Обман”, “Легенда” (усі 1904 р.) соціальна тема висвітлюється під іншим кутом. Це розповідь про страждання й загибель жінки в жорстокому світі буржуазного міста. Для О. Блока ці твори дуже важливі, оскільки в них жіноче начало (а воно завжди було предметом поглибленого інтересу поета-символіста) виступає вже не як “високе”, небесне, а як “грішне”: воно спускається на “гірку землю” і гам страждає. Високий ідеал О. Блока відтепер стає невіддільним від реальності, сучасності, від соціальних колізій. Вірші соціальної тематики, створені в період Революції 1905 p., посідають значне місце в збірнику “Несподівана Радість”. Вони завершуються так званим горищним циклом (1906), який відтворює (у стилістиці “Бідних людей” Ф. Достоєвського) цілком реалістичні картини злиденного життя мешканців “горищ”.

Вірші, у яких панують мотиви протесту, “бунту” та боротьби за “новий світ”, спочатку також позначені містичними тонами (“Чи все спокійно у народі?..”, 1903), проте поступово пост звільнився від цих мотивів (“На штурм ішли. І прямо в груди…”, 1905; “Піднімались з темряви льохів…”, 1904 та ін.). У літературі про О. Блока неодноразово зазначалося, що поета захопило в революції насамперед її руйнівне, стихійне начало (“Мітинг”, 1905; “Пожежа”, 1906).

Громадянська лірика була важливим кроком митця на шляху осмислення світу, при цьому нове сприйняття втілилося не лише у віршах революційної тематики, а й змінило загальну позицію поета Дух революційної епохи О. Блок відчув як антидогматичний. Не випадково саме в 1903-1906 pp. поет відходить від містицизму В. Соловйова й визначає нову фазу своєї еволюції як “антитезу” стосовно соловйовської “тези”. Змінюється не тільки напрям поетичної уваги (“голоси світів інакших”), а й уявлення про сутність світу. Поетичне ж царство Прекрасної Дами відчувається О. Блоком як вічне й непохитне: змінюються лише метушливі світські справи, натомість Світова Душа “у глибинах непорушна”.

У тогочасних поезіях О. Блока з’являється новий поетичний символ, що характеризує глибинну природу буття, стихія. Його поява тісно пов’язана з настроями та поглядами інших російських символістів, насамперед В’яч. Іванова. З 1904 р. ноет сприймає стихію як початок руху, повсякчасну руйнацію й творення. На відміну від Світової Душі стихія не може існувати як “висока” ідея, оскільки вона невіддільна від земних утілень.

Олександр Блок постійно відчуває тривожну необхідність шукати нових шляхів, високих ідеалів. І саме ці напружені пошуки нових цінностей вирізняють його з-поміж внутрішньо самовдоволених декадентів. У знаменитому вірші “Незнайома” (1906) ліричний герой схвильо вано вдивляється в прекрасну відвідувачку заміського ресторану, марно намагаючись дізнатися, хто перед ним: утілення Високої Краси, образ “давніх повір’їв” чи привокзальна “потвора” зі світу п’яниць “з очима кроликів”? Ще мить і ліричний герой готовий повірити, що перед ним просто п’яне видіння, що “істина у вині”. Та попри гірку іронію заключних рядків загальний емоційний лад вірша все ж не в утвердженні ілюзорності істини, а в складному поєднанні, з одного боку, благоговіння перед красою, хвилюючим відчуттям таїни життя та непогамовної потреби її розгадати з іншого.

Нове світовідчуття породило зміни в поетиці. Потяг до минулого, до гармонійного світу Прекрасної Дами поєднується у творчості О. Блока цих років із різкою критикою соловйовського утопізму та містики, а виливи європейського й р(к’ійського модернізму із першими проявами реалістичної традиції (М. Гоюль, Ф. Достоєвський, Д. Толстой).

Стиль О. Блока, безтілесний і музичний, чудово підходив для зображення туманів і міражів Петербурга, цього химерно-ілюзорного міста. Містичний Петербург і сновидіння, які зринали в ірреально-імлистій атмосфері північних невських боліт, стали основою блоковської поезії, ледь він “торкнувся землі” після перших містичних польотів. Прекрасна Дама зникає з його віршів. її змінює Незнайома, теж нематеріальне, однак пристрасне, вічно присутнє марево. Надзвичайно чітко вона проступає в “Незнайомії!” завдяки поєднанню реалістичної іронії з романтичним ліризмом. Новий спосіб відтворення дійсності О. Блок називав “містичним реалізмом”, виокремлюючи в ньому тяжіння до зображення буденного життя й уявлення про злу, “диявольську” природу земного буття.

Руйнація поетичного міфу про містичну красу, яка має рятувати світ (порівняйте із суголосною думкою Ф. Достоєвського), відчутно впливає на систему блоковських символів. Тепер світ постає перед ліричним героєм як зміна хаотичних вражень, сенс яких є складним і часом незбагненним. З’являються характерні риси імпресіоністичної поетики. Ідеї складної “несиметричності” світу відповідає велика кількість метафор, оксюморонів, полемічне співвіднесення образів “Несподіваної Радості” з образами “Віршів про Прекрасну Даму”.

До 1908 р. творчий геній О. Блока досягає піку зрілості. У цей час відбувається черговий злам у його світогляді та поетиці. Поразка Революції 1905 p., у якій поет брав безпосередню участь (він навіть власноруч ніс на демонстрації революційний червоний прапорі), його різкий розрив із символістами, родинні негаразди (складні стосунки з дружиною) усе це не могло не вплинути на його творчість. Утіленням тогочасних настроїв О. Блока є назва його поезії “Танці смерті” (1916).

Зневіра та відчай, що втілилися в “Танцях смерті”, характерні для більшості віршів О. Блока після 1907 р. Проте душа поета прагнула нових об’єктів поклоніння та оспівування (можливо, за психологічною потребою “заміщення”). Іноді здається, що поет віднайшов для себе промінчик надії, який замінив містичне кохання до Прекрасної Дами. Таким “промінчиком” стала любов до Росії. Щоправда, то була дещо “дивна любов”, оскільки митець, як ніхто інший, чудово бачив усі негативні її риси, але все-таки продовжував її палко любити. Показовим у цьому сенсі е вірш “Грішити в п’янім божевіллі…” (1914):

Грішити в п’янім божевіллі, А вдома, помолившись Богу,

Згубивши лік ночам і дням, Знов обдурить кого-небудь,

А там, страждаючи з похмілля, І пса голодного з порогу,

Пройти тихенько в Божий храм. Ікаючи, ногою пхнуть.

Три рази низько поклонитись, І пити чай біля ікони.

Перехреститись сім разів Рахуючи спітнілу міль,

І до підлот притулитись, І, переслинивши купони,

Забрудненої від плювків. Комод пузатий відчинить,

В тарілку класти фіш, однятий І сплющить олов’яні вії,

В сестри, у брата, в сироти. Лягаючи на пуховик…

І обійти, й поцілувати Ох, і таку тебе, Росіє,

Всіма ціловані хрести. Люблю й любитиму повік!

Вочевидь, образ Росії зблизився в його уяві з Незнайомою таємничою жінкою його марень, а можливо, і з пристрасними і неоднозначними жінками Ф. Достоєвського: Настасією Пилипівною (“Ідіот”) або Грушенькою (“Брати Карамазови”).

Ще одним символом і містичним утіленням Росії стає заметіль, хуртовина1. Любов О. Блока до Росії, утілена в загостреному переживанні її долі, часом доходить до воістину пророчого дару. Надзвичайно прикметна в цьому плані лірична фуга “На полі Куликовому” (1908), сповнена похмурих, зловісних передчуттів прийдешніх катастроф 1914 р. (Перша світова війна) і 1917 р. (низка революційних переворотів).

1 Згадайте образи заметілі, хуртовини в О. Пушкіна (“Заметіль”, “Капітанська дочка”) або А. Міцкевича (“Дорога до Петербурга” із “Дзядів”), О. Блокові також притаманне передчуття майбутнього значення символу заметілі (“Сніжна маска”. 1907).

Потрібно визнати, що жовтневий переворот 1917 р. з усіма його жахами, анархією та кров’ю О. Блок сприйняв цілком позитивно, як вияв усього, що він тоді ототожнював із душею Росії – душею заметілі, хуртовини. Смисл революції – в оновленні світу через вибух стихії в історії. Ця концепція більшовицької революції знайшла втілення в його останній, найбільшій поемі – -“Дванадцять”- (1918). Власне, “дванадцять” – це дванадцять червоно-гвардійців, які патрулюють вулиці Петрограда взимку (і знову хуртовина) 1917-1918 pp.. дратують буржуїв і кулею вирішують сварки через дівчат. Цифра “12” перетворюється на символ дванадцяти апостолів, бо наприкінці поеми з’являється фігура Христа, який указує дорогу дванадцятьом червоногвардійцям, хоча й проти їхньої волі. Вести мову про те, що Христос в О. Блока тотожний біблійному не доводиться, однак навіть згадка про нього в атеїстичному СРСР заборонялася.

Поема “Дванадцять” побудована на контрастах (стилів, образів, символів, звуків і кольорів), що є відображенням реальних суперечностей того часу.

У колі колишніх друзів О. Блока поема “Дванадцять” викликала сплеск лютої ненависті, оскільки сприймалася ними як ідеологічна зрада поета-символіста, як підлабузництво перед новою владою. Дехто навіть перестав подавати О. Блокові при зустрічі руку, дехто, побачивши поета, демонстративно переходив па інший бік вулиці.

Тоді ж, у січні 1918 p., коли було створено “Дванадцять”, поет написав “Скіфів”, напружену риторичну інвективу1, звинувачення проти західних держав, які не хотіли укладати мир, запропонований більшовиками. Як уважають іноземні дослідники, з боку О. Блока це було “дуже красномовно, проте не дуже розумно, і в усякому разі набагато нижче за рівнем, аніж “Дванадцять””. “Скіфи” стали фінальним твором О. Блока.

1 Інвектива (віл латин, invectiva (оratiо) лайлива (промова), inveia – вигадую) форма літературного твору, зокрема памфлету, яка висміює реальну особу або групу осіб.

Більшовицький уряд, який цінував своїх ( прямо скажемо, нечисленних) інтелігентних прибічників, використав інтелект і авторитет поета “на повну потужність”. Цілих три роки він працював над культурними та перекладацькими проектами, якими керували Максим Горький і А. Луначарський. Проте після “Дванадцяти” “хуртовина” йот революційного ентузіазму вщухла і змінилася пасивним затишшям. що не порушував навіть легенький вітерець поетичного натхнення. Поет намагався продовжувати роботу над поемою “Відплата”, однак нічого з того не вийшло. Олександр Блок смертельно втомився, почувався виснаженим і спустошеним. На відміну від багатьох інших письменників і вчених він не потерпав у холодному й голодному Петрограді, оскільки більшовики про нього дбали. Однак він був “мерцем” задовго до своєї фізичної смерті: таким було одностайне враження всіх, хто бачив О. Блока в цей період.

Помер поет від серцевої хвороби 9 серпня 1921 р.

У поезії О. Блока, немов у дзеркалі, відобразилися надії й сподівання, драматизм і розчарування початку XX ст. Він справді був “трагічним тенором епохи” (А. Ахматова).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Олександр БЛОК (1880-1921)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links