В. Распутін ќживи й помни›
В. Распутін ќживи й помни›. Поняття “традиція” і “новаторство” нерозривно зв’язані. У мистецтві будь-яке новаторство можливо лише при глибокому осмисленні того, що вже відкрито, створено попередниками. Так, лише міцних Корінь дозволяють дереву рости й плодоносити
Творчість Распутіна як би “виростає” із твор-чества Достоєвського й Горького; наш сучасник продовжує міркувати над проблемами, що мучили його великих учителів. Але у своїх романах він стремит-ся зрозуміти, як сьогодні звучать ці вічні проблеми. Роман “Живи
Шлях героїв Распутіна до загибелі історично обус-ловлен і закономірний, але отут уже інша літературна традиція, відкрита
Початок у радянський роман і повість XX століття. Сам Гуськов хотів би перекласти провину на “долю”, пе-ред яким неспроможна “воля”. Не випадково тому через всю повість червоною ниткою проходить слово “доля”, за яке так чіпляється Гуськов. Небажання визнавати необхідність особистої від-ветственности за свої вчинки це один з тих “штрихів до портрета”, які розкривають червоточи-ну в душі Гуськова й спричиняються його дезертирство
Письменник відкрив нам причину злочину Гуськоза, показавши цю особливість його характеру. Однак Распу-Тин зводить конкретно-історичний факт у ранг із-циально-філософських узагальнень, що зближає його з такими попередниками, як Достоєвський і Горь-Кий. Распутін міг обпертися на художній досвід Достоєвського. Показуючи ж руйнування особистості людини, пре-давшего інтереси й ідеали народу, як процес не-оборотний, без морального Воскресіння, Р. іде по шляху, прокладеному Горьким. Тут ми підійшли до найдужчого прояву руйнування особистості ” щопреступили11 моральні (суспільні) і “природні” закони
До руйнування їм самим природи, її головного стимулу продолже-ния життя на землі. Насамперед, це вбивство ті-ленка на очах матері-корови. Дивно це: до-рова “закричала”, коли Гуськов заніс сокиру над її дитиною. Падіння Гуськова й неможливість для не-го морального відродження стають очевидними саме після цієї високомистецької, потря-сающей сюжетної ситуації. убивства теляти
Ідею повести неможливо осягти без долі Насті, що теж “переступила”, але зовсім інакше. У критику факт самогубства Насті вже трактували, по-перше, як “вищий суд над дезертиром Андрієм Гуськовым”. і, по-друге, як “суд над самою собою, своєю жіночою, жіночою, людською слабістю”. У Насті є підстави вважати себе винуватої: вона, дійсно, протиставила себе людям
Повість закінчується авторським повідомленням, що про Гуськове не говорять, “не поминають” для нього “розпався зв’язок часів”, у нього немає майбутнього. Автор говорить про Настю як про живий (ніде не підмінюючи ім’я “тілом” або ” покійницею”). “А Настю на чіт-вертый день прибило до берега… За Настею отправи-чи Ведмедика батрака. Він і доставив Настю назад на човні…
И зрадили Настю землі серед своїх… Після похорону зібралися баби в Надьки на нехитрі по-минки й сплакнули: шкода було Настю”. Цими словами, що знаменуютьзв’язок часів, що відновилося для Насті”,” (традиційна для фольклору кінцівка
Про пам’ять героя в століттях), закан-чивается повість В. Распутіна, що представляє собою синтез соціально-філософської й соціально-психологічної повісті, оригінальна повість, що на^-випливає кращі риси російської літератури, тради-ции Достоєвського й Горького
(1 votes, average: 5.00 out of 5)