Головний герой книги “Живи й помни” – Андрій Гуськов

Мені дана можливість поразмышлять над одним з добутків сучасного російського письменника В. Распутіна – “Живи й помни”.

Я, як читач, радий, що мені довелось читати добутку чудового й талановитого російського прозаїка В. Г. Распутіна, що створив прекрасні добутки про російських людей, про російську природу, про російську душу. Його повісті й оповідання ввійшли в золотий фонд сучасної російської літератури.

Події, описані в повісті, відбуваються взимку сорок п’ятого, в останній військовий рік, на березі Ангари в селі Атамановка.

Назва, здавалося б, голосне, а в недавнім минулому ще більш застрашливе – Разбойниково. “…Колись у старі роки тутешні мужички не гидували одним тихим і прибутковим промислом: перевіряли идущих з Лени золотишников”. Але мешканці села давно вже були тихим і необразливими й розбоєм не промишляли. На тлі цієї незайманої й дикої природи відбувається основна подія повести – зрадництво Андрія Гуськова.

У будь-якому художньому творі заголовок грає дуже важливу роль для читача. Назва книги “Живи й помни” наштовхує нас, читачів, на більше глибоке поняття й осмислення добутку. Ці слова – “Живи

й помни” – говорять нам, що все те, що написано на сторінках книги, повинне стати непорушним вічним уроком у житті кожної людини. “Живи й помни” – це зрада, низькість, людське падіння, випробування любові цим ударом.

Перед нами головний герой цієї книги – Андрій Гуськов, “розторопний і бравий хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до війни недобре-непогано чотири роки”. Але от у мирне життя російських людей безцеремонно вторгається Велика Вітчизняна Війна. Разом з усією чоловічою частиною населення пішов на війну й Андрій. Ніщо не передвіщало такого дивного й незрозумілого розкладу, і от, як несподіваний удар для Настены, звістка про те, що її чоловік Андрій Гуськов – зрадник. Не кожній людині дано пережити таке горе й ганьба. Це подія круто перевертає й міняє життя Насті Гуськовой. “…Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю. Навіщо ти з нею погодився. Навіщо, не задумавшись, відітнув собі крила, саме, коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом, а влітку тікати від лиха” Тепер вона перебуває під владою своїх почуттів і любові. Загублена в глибині сільського життя, жіноча Драма витягнута й показана Распутіним. Живаючи картина, що всі частіше зустрічається на тлі війни. Автор доводить до читачів, що Настена – жертва війни і її законів.

Вона не могла діяти по-іншому, по універсальному обраному шляху, не підкоряючись своїм почуттям і волі долі. Настя любить і жалує Андрія, але, коли сором за людський суд над собою й над своєю майбутньою дитиною перемагає силу любові до чоловіка й життя, вона ступнула за борт човна посередині Ангари, погибнув між двох берегів – берегом чоловіка й берегом всіх російських людей. Распутін дає читачам право судити про вчинки Андрія й Настены, підкреслити для себе все гарне й усвідомити все погане. Сам же автор – добрий письменник, схильний скоріше прощати людини, чим засуджувати, тим більше засуджувати нещадно. Він намагається залишити місце своїм героям для виправлення. Але є такі явища й події, нестерпні не тільки для навколишніх героїв людей, а також і для самого автора, на осмислення яких немає в автора щиросердечних сил, а є тільки одне неприйняття.

Валентин Распутін з невичерпної для російського письменника серцевою чистотою показує жителя нашого села в самих несподіваних ситуаціях.

Шляхетність Настены зіставляється автором зі здичавілим розумом Гуськова. На прикладі того, як Андрій накидається на теля й задирає його, видно, що він втратив людський образ, повністю відійшов від людей. Настя ж намагається образумить і показати помилку свого чоловіка, але робить це люблячи, не наполягає.

Автор уводить у повість “Живи й помни” багато міркувань про життя. Особливо добре ми це бачимо при зустрічі Андрія й Насті. Герої нудяться своїми міркуваннями не від туги або неробства, а бажаючи зрозуміти призначення людського життя.

Великі й багатогранні образи, описувані Распутіним. Тут ми бачимо типовий для сільського життя збірний образ діда Михеича й дружини його, консервативно строгої Семенівни. Солдата Максима Воложина, мужнього й героїчного, що не жалели сил, що сражались за Вітчизну. Багатоликий і суперечливий образ істинно російської жінки – Надьки, що залишилася однієї із трьома дітлахами. Вона-Те й підтверджує слова Н. А. Некрасова: “…доленька російська, доленька жіноча”.

Усе відбилося й здалося – життя під час війни і її щасливий кінець – на житті сільця Атамановки. Валентин Распутін усім, що написав, переконує нас, що в людині є світло, і погасити його важко, які б не траплялися обставини! У героях В. Г. Распутіна й у ньому самому є поетичне почуття життя, протиставлюване устояному сприйняттю життя. Додержуйтеся слів Валентина Григоровича Распутіна – “вік живи – століття люби”.

Поняття “традиція” і “новаторство” нерозривно зв’язані. У мистецтві будь-яке новаторство можливо лише при глибокому осмисленні того, що вже відкрито, створено попередниками. Так, лише міцних Корінь дозволяють дереву рости й плодоносити. Творчість Распутіна як би “виростає” із Творчості Достоєвського й Горького; наш сучасник продовжує міркувати над проблемами, що мучили його великих учителів. Але у своїх романах він прагне зрозуміти, як сьогодні звучать ці вічні проблеми. Роман “Живи й помни” співзвучний насамперед “Злочину й покаранню” Достоєвського.

Сам Гуськов хотів би перекласти провину на “долю”, перед яким неспроможна “воля”. Не випадково тому через всю повість червоною ниткою проходить слово “доля”, за яке так чіпляється Гуськов. Небажання визнавати необхідність особистої відповідальності за свої вчинки це один з тих “штрихів до портрета”, які розкривають червоточину в душі Гуськова й спричиняються його дезертирство. Письменник відкрив нам причину злочину Гуськова, показавши цю особливість його характеру. Однак Распутін зводить конкретно-історичний факт у ранг соціально-філософських узагальнень, що зближає його з такими попередниками, як Достоєвський і Горький. Распутін міг обпертися на художній досвід Достоєвського. Показуючи ж руйнування особистості людини, що предали інтереси й ідеали народу, як процес необоротний, без морального Воскресіння, Р. іде по шляху, прокладеному Горьким. Тут ми підійшли до найдужчого прояву руйнування особистості “преступившего моральні (суспільні) і “природні” закони. до руйнування їм самим природи, її головного стимулу продовження життя на землі. Насамперед, це вбивство теляти на очах матері корови.

Дивно це: корова “закричала”, коли Гуськов заніс сокиру над її дитиною. Падіння Гуськова й неможливість для нього морального відродження стають очевидними саме після цієї високомистецької, приголомшливої сюжетної ситуації. убивства теляти. Ідею повести неможливо осягти без долі Насті, що теж “переступила”, але зовсім інакше. У критику факт самогубства Насті вже трактували, вопервых, як “вищий суд над дезертиром Андрієм Гуськовым”.

И, вовторых, як “суд над самою собою, своєю жіночою, жіночою, людською слабістю”. У Насті є підстави вважати себе винуватої: вона, дійсно, протиставила себе людям. Повість закінчується авторським повідомленням, що про Гуськове не говорять, “не поминають” для нього “розпався зв’язок часів”, у нього немає майбутнього. Автор говорить про Настю як про живий (ніде не підмінюючи ім’я “тілом” або ” покійницею”). “А Настю на четвертий день прибило до берега… За Настею відправили Ведмедика батрака. Він і доставив Настю назад на човні… І зрадили Настю землі серед своїх… Після похорону зібралися баби в Надьки на нехитрі поминки й сплакнули: шкода було Настю”. Цими словами, що знаменуютьзв’язок часів, що відновилося для Насті”,” (традиційна для фольклору кінцівка. про пам’ять героя в століттях), закінчується повість В. Распутіна, що представляє собою синтез соціально-філософської й соціально-психологічної повісті, оригінальна повість, що успадковує кращі риси російської літератури, традиції Достоєвського й Горького


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Головний герой книги “Живи й помни” – Андрій Гуськов

Categories: Нові твори

Links