Повість В. Распутіна “Живи й помни”

Творчість Распутіна як би виростає із Творчості Достоєвського й Горького; наш сучасник продовжує міркувати над проблемами, що мучили його великих учителів. Але у своїх добутках він прагне зрозуміти, як сьогодні звучать ці вічні проблеми.

Повість “Живи й помни” співзвучна, насамперед, “Злочину й покаранню” Достоєвського. Жагуче спростування Достоєвським того в Раскольникове, що є антигуманним і суперечить людській натурі самого героя, здійснюється в “Злочині й покаранні” не тільки через диспут “ідей”, що відповідає

соціально-філософській сутності роману, але й у зіткненні “ідеї” героя з його натурою, коли остання “не витримує”. І це відбиває своєрідність психологічної основи роману.

Шлях героїв Распутіна до загибелі історично обумовлений і закономірний, але отут уже інша літературна традиція, відкрита Горьким, що розглядав мир не тільки з погляду рішення морально-філософських проблем, але, насамперед, з погляду перспектив соціально-історичного розвитку. І це не тільки не знімає, але досить часто включає трагічний початок у радянський роман і повість XX століття.

Сам Гуськов хотів би перекласти провину на

долю, перед яким неспроможна воля. Не випадково тому через всю повість червоною ниткою проходить слово “доля”, за яке так чіпляється Гуськов. Небажання визнавати необхідність особистої відповідальності за свої вчинки – це один з тих штрихів до портрета, які розкривають червоточину в душі Гуськова й спричиняються його дезертирство. Письменник відкрив нам причину злочину Гуськова, показавши цю особливість його характеру. Однак Распутін зводить конкретно-історичний факт у ранг соціально-філософських узагальнень, що зближає його з такими попередниками, як Достоєвський і Горький. Распутін міг обпертися на художній досвід Достоєвського. Показуючи ж руйнування особистості людини, що предали інтереси й ідеали народу, як процес необоротний, без морального Воскресіння, Розкольників іде по шляху, прокладеному Горьким.

Тут ми підійшли до найдужчого прояву руйнування особистості преступившего моральні (суспільні) і природні закони, до руйнування їм самим природи, її головного стимулу – продовження життя на землі. Насамперед, це вбивство теляти на очах матері-корови: корова “закричала”, коли Гуськов заніс сокиру над її дитиною. Падіння героя й неможливість для нього морального відродження стають очевидними саме після цієї високомистецької, приголомшливої сюжетної ситуації – убивства теляти.

Ідею повести неможливо осягти без долі Насті, що теж “переступила”, але зовсім інакше. У критику факт самогубства Насті вже трактували, по-перше, як “вищий суд над дезертиром Андрієм Гусак-Ковым” і, по-друге, як “суд над самою собою, своєю жіночою, жіночою, людською слабістю”. У Насті є підстави вважати себе винуватої: вона, дійсно, протиставила себе людям.

Повість закінчується авторським повідомленням, що про Гуськове не говорять, “не поминають” – для нього “розпався зв’язок часів”, у нього немає майбутнього. Автор оповідає про Настю як про живий (ніде не підмінюючи ім’я “тілом” або ” покійницею”). “А Настю на четвертий день прибило до берега… За Настею відправили Ведмедика-Батрака. Він і доставив Настю назад на човні… І зрадили Настю землі серед своїх… Після похорону зібралися баби в Надьки на нехитрі поминки й сплакнули: шкода було Настю”.

Цими словами, що знаменуютьзв’язок часів, що відновилося для Насті “,” (традиційна для фольклору кінцівка про пам’ять героя в століттях), закінчується добуток В. Распутіна, що представляє собою синтез соціально-філософської й соціально-психологічної повісті, оригінальна повість, що успадковує кращі риси російської літератури, традиції Достоєвського й Горького


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Повість В. Распутіна “Живи й помни”

Categories: Нові твори

Links