У пошуках “живого” особи Пушкіна (Перші десятиліття XX століття)
В історії життя образа Пушкіна були етапи переломні, як в 30-е роки XIX століття, у другу половину 50-х, на початку 80-х років, коли помітно мінялися відносини до особистості й Творчості Пушкіна. Були інші періоди, коли нові оцінки, прочитання його творчості тільки визрівали. Такими були перші роки нового століття.
Відзначений у самий переддень XX сторіччя пушкінський ювілей виявив собою апофеоз канонізації пригладженого, дистильованого образа поета. Офіційно підтримувалися й популяризувалися погляди в дусі В. В. Сиповского. У виданій їм в 1907
Багато білих плям залишалося в політичній біографії Пушкіна, у розумінні його поглядів на природу людини, на історію, взаємини із владою, на роль поета в суспільстві й призначення мистецтва. При тім, що написано, видане про Пушкіна було багато, пояснити особливості його натури,
Необхідно було відсіяти нашарування й помилкові трактування, по крупицях, по відколках мозаїки, що розсипалася, відновити картину пушкінського життя. Було потрібно вникнути в події, у характери людей, у контексти взаємин з тими, хто залишив про Пушкіна свідчення й спогаду. Цим зайнялися на початку XX століття вчені-пушкіністи З. А. Венгеров, П. Е. Щеголев, Б. Л. Модзалевский і багато хто інші. Вони перевіряли факти, звертали увагу на дрібні подробиці життя й творчості Пушкіна, почали з 1903 року видання збірників “Пушкін і його сучасники”, а за редакцією С. А. Венгерова створювалося зібрання творів, що мислилося як грандіозна пушкінська енциклопедія.
Пізніше, у пору радянського етапу пушкінознавства про початок століття будуть озиватися, як про епоху “атомизации” пушкінської біографії й творчості, назвуть цей час періодом “скнарості пушкінізму”. Дійсно, було чимало приводів для спостережень над тим, як єдина, цілісна особистість розпадається на “.Пушкіна дружби, Пушкіна шлюбу, Пушкіна бунту, Пушкіна трону, Пушкіна світла, Пушкіна няньки.”2 Пора узагальнень була спереду. Проте початок століття з’явилося важливим етапом в еволюції образа поета. Саме тоді почалися переорієнтації убік вироблення науково обгрунтованих суджень про історію життя поета, перевірялися зводи колишніх офіційно визнаних свідчень, привернули увагу дослідників такі принципові віхи біографії, як взаємини Пушкіна з Миколою I, його зв’язку з декабристами, роль у діяльності таємних суспільств.
У напруженій атмосфері передреволюційного років оспівана Пушкіним “таємна воля” надихала, слово поета звучало закликом до відновлення. У знаменитій присвяті Пушкінському будинку,- воно написано пізніше, в 1921 році, але виражає передреволюційні відчуття,- А. Блок влучно виразив революціонізуючий вплив Пушкіна:
* Пушкін! Таємну волю
* Співали ми услід тобі!
* Дай нам руку в непогоду,
* Допоможи в німій боротьбі!
* чи Не твоїх звуків насолода
* Надихала в ті роки?
* чи Не твоя, Пушкін, радість
* Окриляла нас тоді?
Звичайно, у ті передреволюційні роки лише визрівали нові підходи до оцінки пушкінської спадщини. Непорушність офіційно визнаного образа підточувалася новими вишукуваннями, марксистською літературною критикою. Були приклади разючої еволюції індивідуальних відносин до поета. Г. В. Плеханов пройшов шлях від народницького (у дусі Писарєва) заперечення Пушкіна до захопленого прийняття його й більше того – формування своєрідної концепції особистості, долі, політичних поглядів. На основі історичних досліджень він доводив хибність “умилительной легенди” про поправіння поета, про милості Миколи I, що нібито простив поетові “помилки молодості”. Не так це було,- затверджував Плеханов,- Микола і його права рука, шеф жандармів А. X. Бенкендорф, нічого не “простили” Пушкіну, а їх “заступництво” виразилося для нього в довгому ряді “нестерпних принижень”.
У статтях, у виступі, присвяченому 75-летию повстання декабристів (воно відзначалося в 1900 р.) Плеханов відзначав надзвичайне значення тісних зв’язків поета з героями 14 грудня. Він розглядав світогляд поета в його розвитку, оцінював погляди на роль і призначення поезії в контексті історичної ситуації початку 30-х років минулого століття. Було доведено, зокрема, що в циклі віршів про поезію Пушкін, викриваючи чернь, зовсім не мав на увазі під нею народ, але мав на увазі світську юрбу. При тім, що в поглядах Плеханова на Пушкіна минулого й непослідовності, і протиріччя, у цілому його боротьба за вірне тлумачення поета мала, безсумнівно, велике значення.
Важливо було пропагувати вірне відношення до Пушкіна в народі, у середовищі робітників. Це добре розумів А. М. Горький. У виступах перед трудящими, у лекціях по історії російської літератури, які письменник читав на Капрі в 1909 році, на основі глибокого аналізу пушкінської творчості він доводив абсурдність легенд про преклоніння поета перед самодержавством. В; противага офіційним ідеям, що Пушкін, дворянський поет, далекий і байдужний масам, Горький у листах до робітників наполягав: “Читайте частіше Пушкіна – це основоположник поезії нашої й усім нам назавжди вчитель. Тим, хто кричить, що Пушкіна-Де застарів – не вірте,- старіє форма, дух же поезії Пушкіна нетлінний”.
Послідовно боролася проти фальсифікацій образа поета марксистська преса. На сторінках “Іскри”, “Нового життя”, “Правди”, у марксистських дореволюційних журналах пропагувалася творчість Пушкіна, затверджувалося величезне значення його реалізму, що протистоїть декадентським плинам. Тим самим готувався грунт для переосмислення особистості й творчості Пушкіна, що відбудеться після революції.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)