“Жахливе століття, жахливі серця!” (По добутку А. С. Пушкіна “Скупий лицар”)

1. Містичний ореол пушкінського тексту. 2. Бездуховна влада грошей. 3. Знецінені людські відносини. Людина, пануючи над іншими, втрачає власну волю. Ф. Бекон В 1830 році А. С. Пушкін відправляється в Болдіно, щоб вступити у володіння маєтком. Але через холеру змушений залишитися там на три місяці.

Цей період у творчості великого прозаїка й поета йменують Болдинской восени. Він багато пише: вірші, статті, “Повести Белкина” і “Маленькі трагедії”. Письменник вибирає різні жанри для вираження своїх роздумів над філософськими проблемами.

І

деякі з них носять похмурі тональності, наприклад вірш “Біси”. Поет починає осягати всю складність і суперечливість життя. Перед ним немов розкриваються нові стежки в знайомому лісі, повному несподіванок. Так у поетичне й прозаїчне полотна Пушкіна вторгаються психологічні риси, що дозволяють наблизитися до розуміння того миру, що його оточує.

“Жахливе століття Жахливі серця!” – це всеосяжна характеристика не тільки часу лицарства й преклоніння перед прекрасною дамою. Це й опис миру, суспільства пушкінського періоду.

Таке визначення цілком можна співвіднести й з нашим часом, у якому відбувається

чимало випадків, що негативно позначаються на житті багатьох людей Особливість “Маленьких трагедій” Пушкіна в тім, що вони являють собою цикл, у якому кожний добуток відбиває найбільше яскраво одну з найважливіших життєвих проблем. Поет сам указував на те, що все це – переробки інших добутків. Але “Скупий лицар” залишається самим загадковим текстом.

На думку деяких дослідників, у нього немає прототипу. Та й сцени із Честоновой трагікомедії, про яку говорив автор, теж не існує Все це надає пушкінському добутку містичний ореол. Але саме в цьому добутку поет піднімає важливі проблеми: про століття сьогоденні й про черствість серць, які своєю байдужістю можуть завдати непоправної шкоди не тільки собі, але й навколишньої. Головним пороком у добутку “Скупий лицар” стає владу.

Саме вона підштовхує Барона збирати гроші й золото. Адже тільки на такий солідної, але бездуховній основі тримається влада. Але вона негативно позначається не тільки на суспільстві в цілому, але й на кожній окремій людині.

Поет показує нам, що гроші позбавлені самого головного – духовної складової Її немає в процесі придбання грошей. Барон заробляє на приниженні людського достоїнства. Але влада прибутку настільки затьмарила йому розум, що він розповідає сумну історію однієї вдови як забавний випадок з життя. …Нині Вдова мені віддала його, але колись Із трьома дітьми полудня перед вікном Вона стояла на колінах виючи. Ішов дощ і перестав, і знову пішов, Удавальниця не рушала…

І таке приниження коштувало всього лише стародавній дублон. Як знецінюються життя й співчуття в тім світі, у якому повинне панувати шляхетність! Дамам у часи лицарства поклонялися.

Були, звичайно, тоді й бедние жінки, які не вдостоювалися такої честі. Але Барон у добутку названий лицарем, хоч і скупим. Так що він повинен був хоча б просто взяти борг і не принижувати так мати із трьома дітьми.

У той же час гроші не використовуються на благо навіть самого хазяїна: він просто складає їх у скриню. Але саме такий предмет приносить йому влада А це для Барона є самим головним на світі. Я царюю!.. Який чарівний блиск! Слухняна мені, сильна моя держава; У ній счастие, у ній честь моя й слава!

У цих декількох рядках Барон повідав нам зміст свого життя У ній є прагнення тільки до накопичення, славі. Саме з таких кубиків складається його щастя. Але навіть таке розуміння радостей життя засновано на лихах інших людей. Вся ця скриня повна не тільки золотими монетами. У ньому є часточка людського болю й страждання.

Якщо зібрати всі приниження й образи, які випробували люди, щоб наповнити таку ємність золотом, то вони ніколи не помістяться в скрині Барона. І він сам про це говорить, хвастаючись тим, яким шляхом зміг домогтися такого багатства И ми розуміємо, що його душу не може торкнути ніхто з людей, тим більше, коли на коні буде стояти якийсь стародавній дублон. Так! Якби всі сльози, кров і піт, Пролиті за все, що тут зберігається, З надр земних усі виступили раптом, То був би знову потоп – я захлинувся б У моїх підвалах вірних. Барон впивається своєю владою, він не бачить за нею живих людей Тільки скриня може в ньому викликати серцевий трепет.

І про сина своєму, хороброму лицарі, він навіть не згадує. Єдине, про що думає “скупий лицар”, так це знову про свої гроші. Він боїться, що син умить розточить всю свою спадщину. Так письменник показує нам, що гроші й багатство ніколи не приносять нічого гарного.

Вони гублять свого власника А він у свою чергу здатний вапна всіх, кого тільки можна запідозрити в намірі покуситься на такий скарб. Все своє життя Барон прожило в маленькій тісній кімнаті, за назвою скриня. Його душа належить тільки цьому золотому “посудині”. Тільки йому він може розповісти про свої таємниці й надії. Я щораз, коли хочу скриню Мій відімкнути, упадаю в жар і трепет.

Можливо, такий підхід до життя має право на існування Тому поет так барвисто й докладно описує мир, у якому живе Барон. Це не говорить про те, що Пушкін підтримує його, але він намагається показати нам, що такі закони часу. І якщо ми їх не приймаємо, то повинні боротися з ними. Так і надходить син Барона – Альбер.

Він розуміє, що між ним і батьком коштує більша перешкода – скриня золота. І зруйнувати цю глуху стіну йому не під силу Тоді він і звертається по допомогу до Герцога. Однак у заключній сцені в палаці ми розуміємо, що той, хто має незліченні скарби, ніколи не відмовиться навіть від їхньої маленької часточки. Воістину “жахливе століття, жахливі серця”. Барон, щоб зберегти свої гроші від будь-якого зазіхання, готовий оббрехати власного сина.

Письменник недарма ховає парубка в сусідній кімнаті. Він одержує шанс почути те, про що, може бути, і догадувався, але в що не хотів вірити. Власний батько обвинувачує його в буйстві й низьких пороках Так гроші й владу валять не тільки нормальні відносини між людьми, але й сімейні узи, які повинні бути самими міцними. У цей сполучник батька й сина втручаються золоті дублони, які можуть також швидко пропасти, як і з’явитися. Пушкіна показує нам, що Барон робить неправильний вибір.

Замість рідного сина він вибирає скриню із золотом. І саме небезпечне в тім, що “скупий лицар” не тільки не усвідомлює, але навіть не розуміє, що в житті повинне бути одне багатство – сім’я. Парубок теж стає продовжувачем батьківської традиції. Він не збирає грошей, але приймає виклик Барона на дуель И тільки Герцог обурюється такому положенню справ. У цьому епізоді показані наслідки виховання Барона. По-перше, парубок готовий переступити через будь-який рубіж для досягнення своїх цілей (не таким же був і залишається Барон).

По-друге, Альбер не усвідомлює своїх дій. Він сам собі не дає звіту у власних учинках.. Черствість серць у цьому роді буде передаватися від покоління до покоління. Вони не зможуть виховати своїх дітей так, щоб ті змогли побачити весь жах происходящего.

Це замкнуте коло. Недарма Герцог і говорить про те, що це століття жахливе. Він робить своєрідне узагальнення: від такого людського пороку не швидко вдасться позбутися. Це зайвий раз підтверджується в момент смерті Барона.

Він не замислюється над тим, що син зміг відповісти на його виклик. Він не думає про те, що парубок, зовсім не пристосований до життя, залишиться один У його голові звучить тільки одна думка: Стояти я не можу… мої коліна Слабшають… задушливо!.

, задушливо!.. Де ключі? Ключі, ключі мої!

Пушкін представляє нам у невеликій трагедії різні відтінки й наслідки прояву безмежної влади грошей. Він показує, що вони ніколи, ні в часи лицарства, ні в наше століття не приносять нічого позитивного. Вони дають владу, але вона не має ніякої духовної основи. Тому влада також швидко розсипається, як і будувалася.

Отже, в основі нашого життя повинні бути родинні узи й поважне відношення до людини, що, можливо, коли-небудь саме тобі простягне руку допомоги. І подібне багатство не повинне будуватися на користі Цієї простої істини, крім Герцога, ніхто не зрозумів, тому автор саме в його вуста вкладає фразу: “Жахливе століття, жахливі серця!” Але ми ще можемо спробувати змінити не стільки інших, скільки самих себе, щоб поруч із нами була не безжиттєва скриня із золотом, а проста людина, здатна словом розм’якшити душу й розвіяти всі сумніви


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Жахливе століття, жахливі серця!” (По добутку А. С. Пушкіна “Скупий лицар”)

Categories: Твори з української літератури

Links