“У його повістях, як у дзеркалі, відбилося життя серця” В. Г. Бєлінський (По повісті H. М. Карамзина “Бідна Ліза”)
1. Особистість автора, його естетические погляди. 2. Новаторства Карамзина. 3. Основний зміст повести “Бідна Ліза”. 4. Короткий аналіз добутку 5. Сучасники про письменника.
Творчість Н. М Карамзина займає особливе місце в рамках літератури XVIII століття. Саме з його ім’ям зв’язують світанок російського сентименталізму. За словами відомого критика того часу В. Г. Бєлінського, Карамзин підійшов до сфери нових ідей, перший у Росії став писати нові по своєму стилі добутку, у яких “зображувалося життя серця й страстей посередині звичайного
” і в ряді заміток і невеликих статей, опублікованих у журналах “Московський вісник” і “Вісник Європи”. Наприкінці XVIII століття основним достоїнством добутків Карамзина вважалася чутливість. Дійсно він перший в історії російської літератури письменник, що направив свою майстерність на опис психологічного миру своїх героїв
Він умів дуже тонко, але разом з тим жваво, передати всі відтінки почуттів і емоцій, метання серця людини, що закохалася, і щиросердечну вагу людини відкинутого. Через занурення читача в мир “ніжних страстей” письменник учить його жалю Завдяки цьому Карамзин став новатором у російській літературі як блискучий майстер психологічного портрета, стану людини й характеру героя з усіма його протиріччями й недоліками. Повість “Бідна Ліза”, написана в 1792 році й присвячена перипетіям доль двох закоханих, не є програмним добутком для автора, однак здобула особливу популярність серед сучасників. Герої шукають щастя в любові, але не знаходять його, тому що навколишній їхній жорстокий мир заважає їм у цьому.
Страждання, викликані перекрученої суспільством любов’ю, приводять героїв до смерті – одного до фізичного, іншого – кдушевной. Головна героїня Ліза живе з матір’ю в Підмосков’я, у невеликому, але затишному будиночку на березі Москви-Ріки. І мати, і батько ( щовмер на момент описуваних подій) прищеплювали дочки високі моральні й моральні якості.
Вони вчили її тому, що всьому в житті треба домагатися самої й що не можна сподіватися на те, що щось. дістанеться даром. Самі вони додержувалися цих принципів неухильно: батько “любив роботу, орав добре землю й вів завжди тверезе життя”, мати після смерті чоловіка залишалася йому вірна й часто про нього згадувала зі слізьми, “тому що й селянки любити вміють”.
Вихована в строгості Ліза “трудилася день і ніч – ткала полотна, в’язала панчохи, весною рвала квіти, а влітку брала ягоди – і все це продавала в Москві”. Образ Лізи – найбільш близький і дорогий авторові. Про неї він говорить постійно з якоюсь тихою ніжністю, як якби знав подібну дівчину особисто. На стороні героїні він залишається й під час кульмінації основного конфлікту.
Проста дівчина полюбила всією повнотою своїх почуттів (при цьому так і не зізнавшись матері) доброго й гарного, але розпещеного й легковажного дворянина, нерівного їй по стані ераст при всіх своїх позитивних якостях не здатний думати опоследствиях своїх дії. Почуття героїні міцні, глибокі щирі й безкорисливі. Незважаючи на розуміння того, що “пан” ніколи не візьме просту дівчину заміж, Ліза продовжує любити ераста щиро й самозабутньо: “зовсім віддавшись йому, їм тільки жила й дихала…
І в задоволенні його думала своє щастя, зовсім не думаючи про себе”. Відносини Лізи й ераста описані в класичні для сентименталізму пасторальних тонах. Більше того, пасторальность у цьому випадку підкреслюється й основним місцем дії – простим підмосковним пейзажем.
Трагічний кінець добутку зовсім не в моральній убогості героїв, а в недоліку відповідальності в характері головного героя й у силу непереборних обставин. Читач пам’ятає, що на початку повести ераст збирався “жити з Лизою як брат із сестрою”, однак переоцінив силу своєї стриманості. Потім він переситився відносинами й захотів припинити їх.
Для Лізи ж відсутність ераста рівносильна відсутності життя, у зв’язку із чим героїня кінчає життя самогубством. Однак нещасна любов драматична не тільки для Лізи, але й для її улюбленого Про щиросердечну травму героя автор говорить наступне: “ераст був до кінця свого життя нещасливий. Довідавшись про долю Лізиної, він не міг утішитися й почитав себе убийцею”. Сам письменник не вважає свого героя типовим: “Люди роблять багато зла – без сумніву – але лиходіїв мало; омана серця, безрозсудність, недолік освіти провиною дурних справ…”. Новаторство Карамзина-Психолога полягає в тому, що роль соціально-етичної проблеми в благополучній розв’язці не виявилася заниженою На це звернув увагу критик В. В. Сиповский, написавши в “Нарисах з історії російського роману” наступне: “”Бідна Ліза” – тому й була прийнята російською публікою з таким захватом, що в цьому добутку Карамзин перший у нас висловив те “нове слово”, що німцям сказав Гете у своєму “Вертері”.
Таким “новим словом” було в повісті самогубство героїні Російська публіка, що звикла в старих романах до втішливих розв’язок у вигляді весіль, що повірила, що чеснота завжди нагороджується, а порок карається, уперше в цій повісті зустрілася з гіркою правдою життя”. Творчість Карамзина зіграло велике значення в розвитку й становленні російської національної літератури. А. С. Пушкін писав про нього: “Чиста, висока слава письменника належить Росії, і жоден письменник із щирим талантом, жоден учений людина, навіть із колишніх йому супротивниками, не відмовив йому данини поваги глибокого й подяки”. А за словами В. Г. Бєлінського “Карамзин перший на Русі почав писати повести, які зацікавили суспільство…
Повести, у яких діяли люди, зображувалося життя серця й страстей посередині звичайного повсякденного побуту, повісті, у яких як у дзеркалі, вірно відбивається життя серця… як вона існувала для людей того часу”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)