Бєлінський і його роботи з української літератури

Бєлінський, як і багато хто його сучасники, що належать до прогресивного табору, був захоплений героїчною боротьбою українського народу за своє звільнення, його прекрасними щиросердечними якостями. “Малороссияне,- писав він,- обдаровані винятковим гумором; у житті їх простого так багато людського, шляхетного. Отут мають місце всі почуття, якими висока натура людська”. Бєлінський мав можливість близько познайомитися з Україною під час тривалої поїздки, що він почав в 1846 р., супроводжуючи великого актора М. С. Щепкина. Вони побували в Харкові,

Катеринославі, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Вкриму.

У відкликаннях на добутки українських письменників критик підтримував демократичні тенденції. Так, рецензуючи повість Г. Квітки-Основ’яненки ” Маруся “, Бєлінський спеціально відзначав наявність у ній особливого героя: “Це Малороссия, з її поэтическою природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями”. У цій же рецензії він висував найважливіше теоретичне положення про сутності типового в літературі, допомагаючи тим самим підвищенню ідейно-художнього рівня української літератури. Бєлінський наполегливо радить її представникам

смелее опановувати творчими досягненнями російської літератури й насамперед Гоголя, що “у малороссийском побуті вмів знайти загальн і людське”, для якого існують “не одні парубки й дивчата… але й Тарас Бульба зі своїми могутніми синами, не одні малоруси, але й росіяни, і не одні росіяни, але людина й людство”.

Великий критик принципово виступав проти прагнення деяких українських авторів замкнути в сфері патріархального минулого, ідеалізувати темряву й затурканість народу, замикаючись тим самим з теоріями “офіційних народностей”, обмежуватися відтворенням побутових етнографічних прикмет, зовнішніми ознаками народності. Така постановка питання мала, звичайно, істотне історико-літературне значення. Варто враховувати, однак, що в судженнях Бєлінського, що стосуються перспектив розвитку української літератури, утримуються й серйозні помилки. Критик був переконаний, що навіть для письменника масштабу Гоголя мало тільки природної сили таланта. Для літератури, що відповідає завданням сучасності, необхідні свідомість, інтелігентне розвиток, ерудиція. Не бачачи всього цього в письменниках, що створюють свої добутки українською мовою, Бєлінський в 40-і роки висловлював сумніву в можливості самостійного існування української літератури. У радянському літературознавстві початі численні спроби знайти пояснення, з’ясувати причини й джерела настільки помилкової точки зору. Можна відзначити, наприклад, що в рецензії на збірник “Ластхвка” (1841) явно відбилися сліди ще не переборених їм омані загального характеру; звідси поява суджень, які критик переборе через кілька років: “Мужицьке життя сама по собі мало цікава для освіченої людини. У зв’язку із цим Бєлінський думав, що українська Мова, цілком доречний при відтворенні побутової обстановки (образно говорячи, для опису сарафана) або в добутках пародійно-бурлескного плану, не дає можливості відбити більше складні, інтелектуальні проблеми життя

При розгляді складного питання про відношення Бєлінського до української літератури необхідно враховувати також ту гостру полеміку, що вів критик із прихильниками “офіційних народностей”, зокрема з видавцями реакційного журналу “Маяк”. Представники консервативних кіл, заграючи з українськими письменниками, намагалися направити розвиток всієї української літератури по шляху безідейного битописательства, використати неї в боротьбі з передовими ідеями, протиставити демократичній російській літературі. Однак навіть із огляду на розжарення журнальної полеміки, доводиться з жалем визнати, що Бєлінському не вдалося побачити в українській літературі тих прогресивних тенденцій, виразником яких став Шевченко

Бєлінський Сприймав Шевченко як другорядного поета, що співробітничав в “Маяку” і, отже, що належить до ворожого табору. Звідси поява негативного відкликання на поему “Гайдамаки” і допущені критиком у листі до Анненкову від 1 – 10 грудня 1847 р. дуже грубі помилки щодо обставин арешту Шевченко. Важко пояснити причину настільки несправедливих суджень. Ф. Я. Прийма вважав, що Бєлінський писав Анненкову з постійною оглядкою на цензуру, що в листі не можна шукати справжніх поглядів критика. И. И. Басі, навпроти, думає, що Бєлінський висловив искреннее думку, але пояснюється воно поганий информированностью критика. Останнім часом лист Анненкову розглядається як вираження перелому, що відбувся у світогляді Бєлінського в 1846 р. Б. Ф. Егоров і ряд інших учених затверджують, що наприкінці життя Бєлінський переживає крах утопічних ілюзій. Надій на негайний виступ народу проти самодержавства, проти кріпосного права в критика не було. Тому в нього з’являється сподівання на урядові перетворення, на звільнення селян “зверху”.

Подібним шляхом піде Герцен, що буде переживати ще більш важку духовну драму, чим Бєлінський. Таким чином, не можна закривати ока на протиріччя, які відбилися не тільки в ранньому, але й у зрілій Творчості Бєлінського. У противному випадку не можна буде розібратися в причинах його помилкового відношення до української літератури, до Шевченко. І все-таки, як підкреслюється в ряді досліджень літературознавців, “у принципі пафос критичних виступів Бєлінського, безсумнівно, був плідним для української літератури” 2. Зовсім справедливим є думка Івана Франко про ролі Бєлінського в ідейному розвитку молодої української літератури взагалі й у розвитку мриовоззрения й творчості Тараса Шевченко зокрема. У статті “Темне царство” Франко прямо писав про значення для Шевченко не тільки художніх досягнень російської поезії, але й критичної думки Бєлінського. Для самого Франко, що дуже добре знав статті й рецензії російського критика, творчий досвід Бєлінського був дуже важливий у боротьбі, що вів Каменяр за твердження реалізму в українській літературі, у теоретичному осмисленні проблеми народності, у полеміці з буржуазними націоналістами

Уроки Бєлінського були правильно сприйняті іншими видатними представниками української демократичної літератури. Так, М. Коцюбинський напередодні першої російської революції звертався до своїх сучасників, українським письменникам, призиваючи їх не обмежуватися тільки описами сільського побуту, етнографією, а значно розширити сферу творчості. Розвиваючи по суті ту програму, що намітив у свій час ще Бєлінський, Коцюбинський прямо писав, що сучасний читач “хотів би зустрітися в белетристиці нашої з обробкою тим філософських, психологічних, історичних і т. д. ” Так відгукнулося в українській літературі слово великого російського критика


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бєлінський і його роботи з української літератури

Categories: Нові твори

Links