Софія й Ліза: два характери й дві долі

Розважливому прагматизму Софії протипоставлені щирість і щиросердечна відкритість Лізи. Два характери й дві різних долі, у яких як би дві епохи: стар, патріархальна, і нова, де не треба торгувати почуттями. Софія, дивлячись на свою подругу Наталю Дмитрівну, підготовляє, “дресирує” майбутнього чоловіка – Молчалина. Це ринок, де молода жінка – товар, і вона хоче зробити вигідну торговельну угоду. Ліза інша, тому інакше зложиться її доля

Грибоєдов розповів у своїй комедії про те, що відбулося в одному московському будинку протягом

одного дня. Але яка широта в цьому оповіданні! У ній віє дух часу, дух історії. Грибоєдов як би розсунув стіни фамусоаского будинку й показав все життя дворянського суспільства своєї епохи – із протиріччями, що роздирали це суспільство, кипінням страстей, ворожнечею поколінь, боротьбою ідей. У рамки драматичної картини зіткнення героя із середовищем Грибоєдов умістило величезну суспільно-історичну тему перелому, що позначився в житті, тему рубежу двох епох – “століття нинішнього” і “століття минулого”.

Зав’язка суспільного конфлікту відбувається в другій дії. Розмова Фамусова й Чацкого про

Софію переходить у якийсь двобій “батьків” і “дітей”, що сперечаються про Росію. Причому Грибоєдов постійно вказує на протиріччя Чацкого – пана слів і Чацкого – пана справ. Так, у другій дії він говорить про жорстоке відношення до селян і слуг, тоді як у першому сам не помітив Лізи, як не зауважують шафу або стілець, та й маєтком-те своїм Чацкий керує помилкове

“Усе, що він говорить, – дуже розумно! Але кому він це говорить?” – писав Пушкін

Дійсно, адже ключова ремарка в третій дії говорить: “Оглядається, усе у вальсі кружляються з найбільшою ретельністю. Старі розбрелися до карткових столів”. Він залишається один – кульмінація суспільного конфлікту. Кому ж він говорить? Може бути, собі? Сам, не знаючи того, він розмовляє із собою, намагаючись улагодити бій “серця” і “розуму”. Склавши у своєму розумі схему життя, воно намагається “підігнати” під неї життя, порушити її закони, тому вона й відвертається від нього, не забувається при цьому й любовний конфлікт. Щоб докладніше розкрити тему твору, можна спробувати розглянути ситуацію в п’єсі як любовну колізію. Отут, у порушення всіх канонів класицизму, замість любовного трикутника ми бачимо щонайменше чотирикутник. Чацкий любить Софію, Софія – Молчалина, Молчалин заграє з Лізою (слідом за Фамусовим), а Лизанька небайдужа до Петруше. При такій складній любовній лінії єдність дії порушується, так ще все це перемішується із суспільної инт-. клунею. Але в тім-раз у раз, що суспільний конфлікт не одержав би розвитку, відповідай Софія на любов Чацкого.

Софія ж не приймає його раціоналізму. Взагалі обоє ці конфлікту взаємозалежні, і якщо погодитися із Блоком, що “Горі від розуму” є добуток “…символічне, у щирому змісті цього слова”, те Софія і є символ Росії, де Чацкий чужий, адже “він розумний по-іншому… розумний не по-російському. По^-чужому. По^-далекому

Відомо, що схему життя склали собі всі герої п’єси: Молчалин, Фамусов, Скалозуб, Софія… Саме Софія, який “сну немає від французьких книг”, намагається прожити своє життя як роман. Однак роман Софії на російський лад. Як помітив Баженов, історія її любові до Молчалину не фривольна, як у її “французьких співвітчизниць”, вона чиста й одухотворенна, але все-таки це/)ишь книжкова вигадка. У душі Софії теж немає згоди. Може бути, тому в афіші вона зазначена як Софія, тобто “мудра”, але Павлівна – дочка Фамусова, а виходить, у чомусь схожа на нього

Однак наприкінці комедії вона все-таки прозріває, “ламається” її мрія, а не вона сама. Чацкий теж показаний в еволюції. Але про його внутрішню зміну можна судити лише зі слів про минуле. Так, їдучи, він довірчо розмовляв з Лізою: “Недарма, Ліза, плачу…” – тоді як протягом усього дії не сказав їй ні слова. Цікавий ще один, майже безсловесний, персонаж – лакей Петрушка. Він мовчачи виконує накази Фамусова, але відкривається з несподіваної сторони, коли Лизанька говорить про нього: “А як не полюбити буфетника Петрушу?” У цій фразі присутня схована іронія автора

Отже, суть добутку розкривається через суспільний (Чацкий і суспільство), інтимний (Чацкий і Софія, Мовчачи-Лин і Софія, Молчалин і Ліза), особистий (Чацкий і Чацкий, Софія й Софія…) конфлікти, що Грибоєдов майстерно зобразив за допомогою ремарок, внесценических персонажів, діалогів і монологів. І звичайно, образи Софії й Лізи дуже важливі в розкритті ідей п’єси

У комедії “Горі від розуму” відбитий основний соціально-історичний конфлікт – боротьба двох мировоззрений, двох ідеологій, двох поколінь. Це боротьба нового – що зароджується й розвивається зі старим – відживаючий і гальмуючий рух уперед. Це гостріше всього виражається в зіткненні між молодими представниками нового життя й войовничими охранителями старих, реакційних підвалин. Таке розуміння процесів, що відбуваються в країні, навіяно Вітчизняною війною 1812 року. Відомо, що декабрист І. Якушкин затверджував, що ця визвольна війна російського народу дозволила передовий дворянської молоді піти на сто років уперед від старих, що вихваляють все старе й гудять усякий рух уперед, і відносини між ними загострилися до крайності

Драматичне зіткнення волелюбного й розумного героя з відсталим середовищем реакціонерів і мракобісів становить основу комедії Грибоєдова

Драма Чацкого має глибокі соціально-історичні коріння, відбиваючи ті процеси, які дійсно відбувалися в російському суспільстві у двадцятих роках минулого століття. Герой Грибоєдова виховувався на ідеях і ідеалах свого століття Освіти й вірив у те, що розум і гуманні почуття здатні перетворити мир. Видимо, цим пояснюється його палка нестриманість у мовленнях, проповідницький пафос його монологів. Але, на жаль, у будинку Фамусова він ніколи не міг зустріти розуміння. Йому призначено залишитися непочутим або незрозумілим, як би він цього ні не хотів

Безсумнівно, в образі головного героя запам’яталися багато характерних рис покоління декабристів. І те, що поема вийшла у світло буквально напередодні повстання на Сенатській площі, з багатьма учасниками якого автор був особисто знаком, тільки підтверджує єдність устремлінь Чацкого й живих героїв тієї епохи

Декабристи, так само як і герой комедії Грибоєдова, були приречені на поразку. І була ця поразка набагато трагичнее, чим припускав Грибоєдов, створюючи теоретичний конфлікт між новим і старим миром

Поразка Чацкого було обумовлено також незмінними законами розвитку людського суспільства на шляху до прогресу: ті, хто першими починають цю боротьбу, приречені на жертовність – так улаштований мир людей

Соціальне середовище, що могла б підтримати Чацкого, у Росії на той час ще не сформувалися. Гончарів, що присвятив аналізу комедії статтю “Мильон роздирань”, писав: “Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар якістю сили свіжої. Він вічний викривач неправди, що заховалася в прислів’я: “один у поле не воїн”.

Я вважаю, що все-таки Чацкий, незважаючи на свою поразку в боротьбі зі старим миром, заслуговує високого цивільного звання – Воїн. Властиво, його особиста людська драма “непочутого” не заслоняє соціально-історичного значення його шляхетного вчинку. Значення його ідей для майбутнього і є перемога й торжество Чацкого над темними силами старого миру.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Софія й Ліза: два характери й дві долі

Categories: Шкільні твори

Links