Створення Карамзина

Головна книга Карамзина, над якою він працював більше двох десятиліть, що зробила величезний вплив на російську літературу XIX сторіччя, практично дотепер невідома сучасному читачеві, ” Історія держави Російського”. Історія хвилювала його з юності. Тому багато сторінок “Листів російського мандрівника” присвячені їй. Історія багато століть була мистецтвом, а не наукою. Для Пушкіна, Бєлінського “Історія” Карамзина – велике досягнення російської літератури початку XIX століття, не тільки історичне, але й видатний літературний

твір

Своєрідність “Історії держави Російського” Карамзина й обумовлювало часом її написання, часом вироблення нового історичного мислення, розумінням національної самобутності російської історії на всьому її протязі, характером самих подій і тих випробувань, які випали на частку російських націй протягом багатьох століть. Робота над “Історією” тривала більше двох десятиліть – з 1804 по 1826 рік. ДО 1820 року “Історія держави Російського” вийшла на французьких, німецьких, італійських мовах. В 1818 році російський читач одержав перші вісім томів “Історії”, що оповідали про древній період

Росії. І шість романів встиг на той час видати В. Скотт – у них розповідалося про минуле Шотландії

Обох письменників у Росії справедливо називали Колумбами. “Древня Росія, – писав Пушкін, – здавалася знайдена Карамзиним, як Америка Колумбом”. У дусі часу кожний з них виступав одночасно і як художник, і як історик. Карамзин у передмові до першого того “Історії”, узагальнюючи свої вже сформовані принципи зображення російської історії, заявляла: “Історія” не роман”. “Вимислу” він протиставив “істину”. Така позиція вироблялася й під впливом реального російського літературного процесу й творчої еволюції самого письменника. В 1800-і роки література була затоплена оригінальними й перекладними добутками – у поезії, прозі й драматургії – на історичну тему

Саме історія може відкрити “істину” і “таємницю” життя суспільства й людини, прийшов у своєму розвитку й Карамзин. Це нове розуміння історії виявилося в статті 1795 року “Міркування філософа, історика й громадянина”. Тому Карамзин, приступаючи до “Історії”, відмовляється від “вимислу”, від тих специфічних і традиційних засобів, якими створювалися епопеї, трагедії або романи. Пізнати “істину” історії значило не тільки відмовитися від власного агностицизму, призвавши об’єктивність дійсного миру, але й від традиційного для мистецтва того часу шляхи зображень цього миру. У Росії це злиття буде блискуче здійснено Пушкіним у трагедії ” Борис Годунов “, але з позицій реалізму “Історія” Карамзина й передувала пушкінському успіху, і в значній мірі підготовляла його. Відмова Карамзина від “вимислу” не означав заперечення взагалі можливостей художнього дослідження історії

“Історія держави Російського” і запам’ятала пошук і вироблення цих нових, так сказати, еквівалентних історичній істині принципів її зображення. Найважливішою особливістю цієї складної в процесі написання структури й було сполучення аналітичного (наукового) і художнього початку. Розгляд елементів такої структури наочно показує, як і самі пошуки, і відкриття письменника виявлялися національно обумовленими. В “Історії держави Російського” не т не тільки любовних, але, взагалі вигаданих сюжетів. Автор не привносить сюжет у свій Твір, але витягає його з історії, з реальних історичних подій і ситуацій – герої діють у заданих історією обставинах

Тільки справжній, а не вигаданий сюжет наближає письменника до “істини”, схованою “завісою часу”. Заданою же історією сюжет розповідає людини в його широких зв’язках із загальним життям країни, держави, нації. Так будуються характери відомих історичних діячів. Життя Івана Грозного відкривала безодню можливостей для побудови любовного сюжету – у царя було сім дружин і незліченна кількість тих, хто виявився жертвами його “безсоромного любострастия”. Але Карамзин виходив із суспільних умов, які визначали й характер пануючи, і його вчинки, і “епохи катівства”, що потрясали всю Росію

Історична ситуація, що створила можливість захоплення влади Б. Годуновим, вплинула на його політику, на його відношення до народу, обумовила його злочин і моральні страждання. Так не тільки історія ставала матеріалом для літератури, але й література виявилася засобом художнього пізнання історії. Його “Історія” населена тільки справжніми історичними особистостями. Карамзин підкреслює талановитість, незвичайність і розум простих людей, що діяли самостійно, без царя й бояр, що вміли мислити державно й розумно. Історичний сюжет, використання заданої ситуації обгрунтували іншою, породженою російською традицією, метод зображення людини – не “домашнім образом”, не з боку його приватного сімейного життя, але з боку його зв’язків з більшим миром загальнонаціонального, загальнодержавного буття

Саме тому Карамзин жадав від письменників зображення героїчних росіянок, характер і особистість яких проявлялися не в домашнім житті й “сімейному щасті”, але в політичній, патріотичній діяльності. У цьому зв’язку він писав: ” Природа любить іноді надзвичайності, відходить від свого звичайного закону й дає жінкам характери, які виводять їх з домашньої невідомості на театр народний…” Метод зображення російських характерів в “Історії” – це виведення їх “з домашньої невідомості на театр народний”, він вироблявся в остаточному підсумку з узагальнення досвіду історичного життя росіянці нації

Багато народних пісень запам’ятали богатирське молодецтво, поезію життя, виконаної діяльності, боротьби, високого подвигу, що відкривалася за межами домашнього сімейного існування. Гоголь в українських піснях виявив саме ці риси характеру народу: “Скрізь видна та сила, радість, могутність, з какою козак кидає тишу й безтурботність життя домовитої, щоб удатися у всю поезію битв, небезпек і розгульного бенкету з товаришами…”… Такий метод таїв у собі можливість найбільше повно й чітко розкрити корінні риси російського національного характеру. Карамзин, – звернувшись до історії, змушений був виробляти особливий жанр для свого оповідання. Вивчення жанрової природи праці Карамзина переконує, що вона не є реалізацією вже знайдених принципів

Це скоріше своєрідна самонастроювальна модель, на тип і характер якої впливали й досвід письменника, і привлекавшиеся всі нові й нові матеріали, що вимагали й нове висвітлення, і наростало від тому до тому все більше довіра саме до художнього пізнання “істини”. Відмовившись від “вимислу”, Карамзин не міг для свого оповідання скористатися одним із традиційних літературних жанрів. Повинне було виробити таку жанрову форму, яка б органічно відповідала реальному історичному сюжету, виявлялася здатною вмістити величезний і різноманітний фактичний матеріал, що входив в “Історію” під знаком аналітичного й емоційного сприйняття, і, головне, давала письменникові широку волю у вираженні своєї позиції

Але виробляти – не значило видумувати, Карамзин вирішив бути послідовним – і у виробленні жанру він опирався на національну традицію. І отут вирішальну роль зіграла літопис. Її головна жанрова особливість – синкретизм. Літопис вільно включав у свій склад багато добутків давньоруської літератури – житія, повісті, послання, плачі, народно-поетичні легенди й т. д. Синкретизм і став організуючим принципом карамзинской “Історії”. Письменник не наслідував, продовжував літописну традицію


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Створення Карамзина

Categories: Нові твори

Links