Бідна Ліза характеристика образа Ліза (бідна Ліза)

БІДНА ЛІЗА (Повість, 1792) Ліза (бідна Ліза) – головна героїня повести, що зробила повний переворот у суспільній свідомості XVIII в. Карамзин уперше в історії російської прози звернувся до героїні, наділеної підкреслено повсякденними рисами. Його слова “і селянки любити вміють” сталі крилатими. Бідна селянська дівчина Л. рано залишається сиротою. Вона живе в одній з підмосковних сіл з матір’ю – “чутливою, доброю бабусею”, від якої Л. успадковує свій головний талант – уміння віддано любити Щоб містити себе й мати, Л., “не щадячи

своєї ніжної молодості”, береться за будь-яку роботу. Навесні вона ходить у місто продавати квіти.

Там, у Москві, Л. зустрічає молодого дворянина ераста. Утомлений від вітряного світського життя, ераст закохується в безпосередню, безневинну дівчину “любов’ю брата”. Так здається йому самому Однак незабаром платонічна любов переходить у почуттєву.

Л. , “зовсім йому віддавшись, їм тільки жила й дихала”. Але поступово Л. починає зауважувати відбувається в ерасте зміну Своє охолодження він пояснює природною заклопотаністю: йому потрібно відправлятися на війну. Однак в армії він не стільки бореться

з ворогом, скільки програється в карти. Щоб поправити справи, ераст жениться на літній багатій удові.

Довідавшись про цьому, Л. палиться в ставку. Чутливість – так мовою кінця XVIII в. визначали головне достоїнство повістей Карамзина, маючи на увазі під цим уміння співчувати, виявляти в “вигинах серця” “найніжніші чувствия”, а також здатність насолоджуватися спогляданням власних емоцій. Чутливість є й центральною рисою характеру Л. Вона довіряє рухам свого серця, живе “ніжними страстями”. В остаточному підсумку саме палкість і гарячність і приводять Л. до загибелі, але морально вона виправдана. Послідовно проведена Карамзиним думка про те, що для душевно богатого, чутливої людини робити добрі вчинки природно, знімає необхідність у нормативній моралі.

Мотив спокушання чистої й непорочної дівчини, у тім або іншому виді встречающийся в багатьох добутках Карамзина, знаходить в “Бідній Лізі” підкреслене соціальне звучання. Карамзин одним з перших уводить у російську літературу протиставлення міста й села У світовий фольклорно-мифоло-гической традиції герої найчастіше здатні активно діяти тільки у відведеному їм просторі й зовсім неспроможні за його межами. Згідно із цією традицією в повісті Карамзина сільська людина – людина природи – виявляється беззахисний, потрапляючи в простір міське, де діють закони, відмінні від законів єства. Недарма мати Л. говорить їй (тим самим побічно пророкуючи все, що трапиться потім): “У мене завжди серце не на своєму місці, коли ти ходиш у місто; я завжди ставлю свічу перед образом і молю Добродії Бога, щоб він зберіг тебе від усякого лиха й напасти”.

Не випадково першим кроком на шляху до катастрофи стає нещирість Л.: вона вперше “відступає від себе”, сховавши, за порадою ераста, їхня любов від матері, який раніше перевіряли всі свої таємниці Пізніше саме стосовно ніжно улюбленої матері Л. повторить самий дурний учинок ераста. Він спробує “відкупитися” від Л. і, проганяючи її, дає їй сто рублів. Але адже й Л. зробить т же саме, пославши матері разом зі звісткою про свою загибель ті “десять імперіалів”, що дав їй ераст.

Природно, ці гроші так само не потрібні матері Л., як і самій героїні: “Лізина мати почула про страшну смерть дочки своєї, і кров її від жаху охолонула – очі навік закрилися”. Трагічний підсумок любові селянки й офіцера підтверджує правоту матері, що попереджала Л. на самому початку повести: “Ти ще не знаєш, як злі люди можуть скривдити бідну дівчину”. Загальне правило обертається конкретною ситуацією, на місце безособової “бідної дівчини” стає сама бідна Л., а універсальний сюжет переноситься на російський грунт, здобуваючи при цьому особливий національний колорит. При цьому фабула “Бідної Лізи” максимально узагальнена й стисла.

Можливі лінії розвитку втримуються в зародковому стані, многоточия й тирі часом заміняють собою текст, стають його “еквівалентом”, “значимим мінусом”. Подібна конспективність відбивається й на рівні персонажів Образ Л. намічений пунктиром, кожна риса її характеру – тема для оповідання, але ще не саме оповідання. Це не заважає дуету Л. і ераста залишатися сюжетним центром повести, навколо якого організовані всі інші персонажі. Для розміщення персонажів у повісті істотно й те, що оповідач довідається історію бідної Л. безпосередньо від ераста й сам нерідко приходить сумувати на “Лізину могилку”. Співіснування автора і його героя в одному оповідальному просторі до Карамзина не було знайомо російській літературі.

Оповідач “Бідної Лізи” душевно залучений у відносини героїв. Уже заголовок повести побудоване на з’єднанні власного ім’я героїні з епітетом, що характеризує співчутливе відношення до неї оповідача, що при цьому постійно повторює, що не владно змінити хід подій (“Ах! Для чого пишу не роман, а сумне минуле?”). Свого роду “самодостатність” героя, його “незалежність” від автора багато в чому визначає специфіку побутування образа в тексті, точніше – його вихід за рамки тексту, здійснюваний по двох основних напрямках. В “Бідній Лізі” топографически конкретний простір Москви з’єднано з умовним простором літературної традиції.

У крапці перетинання коштує образ Л. “Бідна Ліза” сприймається як оповідання про справжні події. Л. належить до персонажів з “пропискою”. “…всі частіше залучає мене до стін Си… нова монастиря – спогад про жалюгідну долю Лізи, бідної Лізи” – так починає автор своє оповідання.

За пропуском у середині слова будь-який москвич угадував назву Симонова монастиря. (Симонов монастир, перші будівлі якого датуються XIV в., зберігся й понині; розташований на території заводу “Динамо” за адресою Ленінська слобода, 26. ) Ставок, що перебував під стінами монастиря, називався Лисиним ставком, але завдяки повести Карамзина був у народі перейменований у Лізин і став місцем постійного паломництва москвичів Парадоксом є відсутність протиріччя між християнською мораллю й безвинністю Л. Їй “прощений” навіть гріх самогубства. У свідомості ченців Симонова монастиря, що ревно охороняли пам’ять про Л., вона була насамперед занепалою жертвою Але по суті, Л. була “канонізована” сентиментальною культурою. Таким чином, героїня Карамзина коштує не тільки на перетинанні вимислу й були, але й на перетинанні двох религий: християнської й сентиментальної релігії почуття.

До місця Лізиної загибелі приходили плакати й горювати такі ж нещасні закохані дівчини, який була сама Л. По свідченнях очевидців, кора дерев, що ростуть навколо ставка, була безжалісно порізана ножами “прочан”. Напису, вирізані на деревах, минулого й серйозними (“У струменях цих бідна скончала Ліза дні; / Коль ти чутливий, перехожий, воздохни”), і сатиричними, ворожими Карамзину і його героїні (особливу славу серед таких “березових епіграм” придбало двустишие: “Загинула в цих струменях ерастова наречена. / Палитеся, дівчини, у ставку досить місця”).

Саме ім’я Елисавета – давньоєврейського походження (з наступною греко-латинською адаптацією) і переводиться як “почитающая Бога”. “Світовий” контекст ім’я Ліза/Єлизавета починається з біблійних текстів. Це ім’я дружини первосвященика Аарона (Исх., 6, 23), а також дружини священика Заха-Рии й матері Іоанна Хрестителя (Лк. , 1, 5). У галереї літературних героїнь особливе місце займає елоиза, подруга Абеляра.

Після її ім’я асоціативно зв’язується з любовною темою: історію “шляхетної дівиці” Жюли д’ентаж, що полюбила свого скромного вчителя Сен-Пре, Ж. Ж. Руссо називає “Юлія, або Нова елоиза… ” (1761). В Ермітажі перебуває знамените погруддя безневинної й наївної “Маленької Лізи” роботи французького скульптора Гудона (1775), що міг також вплинути на образ, створюваний Карамзиним. Ім’я “Ліза” до початку 80-х рр.

XVIII в. майже не зустрічалося в російській літературі, а якщо й зустрічалося, то у своєму іншомовному варіанті Вибираючи для своєї героїні це ім’я, Карамзин ішов на ламання досить строгого канону, що зложився в літературі й предопределяли заздалегідь, який повинна бути Ліза, як вона повинна поводитися. Цей поведінковий стереотип визначався в європейській літературі XVII-XVIII вв. тим, що образ Лізи, Лизетти (Lizette) був зв’язаний насамперед з комедією.

Ліза французької комедії звичайно служниця-покоївка (камеристка), повірниця своєї молодої пані. Вона молода, гарна собою, досить легковажна й з півслова розуміє все, що пов’язане з любовною інтригою, з “наукою страсті ніжної”. Наївність, безвинність, скромність найменше властиві цьому комедійному амплуа Розбиваючи очікування читача, знімаючи маску з ім’я героїні, Карамзин тим самим руйнував основи самої культури класицизму, послабляв зв’язку між означуваним і означаючої, між ім’ям і його носієм у просторі літератури. При всій умовності образа Л. її ім’я зв’язане саме з характером, а не з амплуа героїні.

Установлення залежності між “внутрішнім” характером і “зовнішнім” дією стало істотним завоюванням Карамзина на шляху до “психологізму” росіянці прози


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бідна Ліза характеристика образа Ліза (бідна Ліза)

Categories: Твори з української літератури

Links