Твір-мініатюра на тему: “Мистецтво бароко – коштовна перлина в скарбниці світової та української літератури”

Умирають майстри, залишаючи спогад,

Як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася

Мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить.

Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у “золоту добу” людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…

Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму,

гармонії і “золотого сечения” вже минула, а їм дістався час набагато суворіший, прагматичніший, не порцеляновий і не срібний – залізний. Вони мали право розгубитися, знітитися, заховатися, бо яскраво запалахкотіли вогнища інквізиції…

Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є “окрасою Всесвіту”, а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги

і поразки, але… “все ж таки вона крутиться!” і людина повинна перемагати прірви своїх інстинктів і у будь-яких, вкрай несприятливих умовах залишатися людиною.

Шекспір казав, що “світ – це театр”, хтось думав, що “світ – це лабіринт, пастка, сон”. Звичайно, і в Книзі книг зазначено, що світ ловить душу людини спокусами влади, грошей і тілесних задоволень; письменники епохи бароко намагалися спрямувати своїх читачів до загальнолюдських цінностей, вони будили душі і розуми, стукали до сердець.

І не помітили, як їхня праця змінилася, переродилась і вони самі стали майстрами:

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть

Таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони – як

Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота”.

Коли говорити про бароко, не можна обминути і рідну культуру.

Мандрівний філософ і поет-мислитель Григорій Савич Сковорода підтвердив ідеї і прагнення однодумців-європейців, сказавши: “Світ ловив мене, але не впіймав”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір-мініатюра на тему: “Мистецтво бароко – коштовна перлина в скарбниці світової та української літератури”