З ЛІТЕРАТУРИ БАРОКО – УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

З ЛІТЕРАТУРИ БАРОКО

Бароко ( пал. bаroссо – дивний, химерний; португ. регolа barocса – перлина неправильней форми: фр. barocco розчиняти, пом’якшувати контур) напрям у літературі та мистецтві XVIІ – XVIII ст., позначений тяжінням до різких контрастів, пишної і навіть надлишкової метафоричності, алегорії, прагненням уразити читача пишним барвистим стилем, риторичним оздобленням творів.

Бароко стало першим спільним художнім стилем, що поєднав Західну і Східну Європу (у т. ч. Україну).

Тому говорити про загальноєвропейську культуру (а не окремо про культури Західної та Східної Європи) можна, починаючи лише від доби бароко.

Бароко зародилося й найвищого розквіту досягло в Іспанії, поширившись майже по всій Європі, а також на теренах Південної Америки, передовсім підвладних іспанцям. Глибокий слід залишило воно також в історії української культури, яка “для всієї Російської імперії залишилась учителькою барокової символіки” (М. Попович).

Найвидатнішими представниками літератури бароко були П. Кальдерон, Ф. де Кеведо, Л. Гонгора (Іспанія); Дж. Маріно (Італія); Дж. Донн (Велика Британія): Т.

А. Д’Обіньє (Франція); А. Гріфіус, М. Опіц (Німеччина); Я. Кохановський, Я. А. Морштин (Польща)] Л. Баранович, І. Величковський, І. Галятовський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Довгалевський (Україна).

Провідні риси літератури бароко:

1) відтворення відчуття неспокою, динаміки дій і почуттів персонажів, невизнання спокійного споглядання, розміреної оповіді (у творах літератури бароко змальовано “світ, що не знає спокою”: усе рухоме, плинне, динамічне, звідси й улюблені образи: водограї та ріки, струмки й водоспади, бурі й вітер, хмари та дим);

2) усвідомлення влади часу, мінливості життя, долі людини й людства, притаманне літературі й мистецтву бароко, зумовлює наявність улюблених мотивів: усевладдя долі, швидкоплинність часу, мінливість і скороминучість жіночої краси, людського щастя, узагалі всього сущого; звідси улюблені теми: примхлива гра випадку, різка зміна долі персонажів, їхніх падінь і злетів; стрижневі образи: щойно розквітла й миттєво зів’яла квітка, палац і в’язниця, король і в’язень, колиска й труна;

3) усеохопна універсальність, космічні масштаби, “образна гігантоманія” (героями творів постають Усесвіт, Сонце. Місяць, Земля);

4) прагнення до активного виливу на аудиторію, до її зацікавлення (один із головних шляхів досягнення цієї мети – вразити читача, викликати в нього здивування й афект, аби потім, через емоції, впливати на його розум).

Стильові домінанти бароко:

1) метафоричність, доведена до своєрідної “універсалізації”. Улюблені барокові метафори: “життя – це сон” (назва твору П. Кальдерона),”світ це театр”, “світ – це лабіринт”, “світ – це ярмарок”, “світ – це книга” та ін. Остання з наведених метафор ілюструє особливе ставлення митців доби бароко до життя й світу як до загадкової книжки, на сторінках якої записані до кінця не “розшифровувані” символи;

2) пишна декоративність, славнозвісні “перебільшення” та “надмірності”. Ця риса притаманна не лише художній літературі, а й іншим видам мистецтва: архітектурі (чудернацька ліпнява на храмах і світських будівлях), живопису (феєрверк яскравих фарб, перенасиченість картин розмаїтими орнаментами й дрібними деталями);

3) схильність до використання антитези та контрасту. Звідси – інтенсивне використання оксюморонів, поєднання непоєднуваного: “людина-звір”, “живий трун” і т. н. Антитеза стає не лише одним із художніх засобів, а й провідним принципом будови творів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


З ЛІТЕРАТУРИ БАРОКО – УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links