“Високе косноязычье…” (про поезію Н. Гумилева)

Микола Степанович Гумилев гуляв по Петербургові й, немов чарівник, затворів і затворів чудеса. У своєму “Заблудлому трамваї” він нагадує мені Окуджаву з його “Останнім тролейбусом”. Він розширив границі видимий світ у нескінченність, наповнив її чимсь таємничим і загадковим. І ми їдемо разом з поетом “через Неву, через Ніл і Сену”, і трамвай наш перетворився у вітрильник, і із брабантских рожевих манжет сиплеться легке золото мережив, і крокодили могутніми ударами хвостів піднімають у небо мільйони краплі жовтої нільської

води. Завдяки Гумилеву у вітчизняній поезії виник первозданний могутній мир, що вимагає від людини мужності й великодушності: Так солодко виряджати Перемогу, Немов дівчину в перли, Проходячи по димному сліді Відступаючого ворога

Гумилева залучає все незвичайне, екзотичне, будь те корабель Летючого Голландця, вогні святого Эльма, темношкірі мулатки, береги Червоного моря, владики Судану – усього не порахувати. Кожний його вірш, немов скринька з колоніальної крамниці, доверху наповнено небаченими дивинами. Спочатку – це дратує. Надлишок пряностей притупляє смак, і починає здаватися, що поезія вся спливла

на мішуру й блискітки. Але таке властивість теперішньої літератури – вона вимагає подолання не тільки матерії тексту, але й сформованих стереотипів сприйняття

Гумилев створює нову естетику, нову віршовану техніку. Він жадає від читача інтелектуальної роботи, співтворчості, такого ж потужного, рівного по силі эстетического пориву. І тоді результат перевершує очікуване: Сьогодні я бачу, особливо смутний твій погляд И руки особливо тонкі, коліна обійнявши. Послухай: далеко, далеко на озері Чад Вишуканий бродить жираф

Гумилев дуже гарний на своїх фотографіях, де косоокість не так помітно й майже не псує красу його особи. От він в Африці з рушницею, у ніг убитий леопард, от з некрасивої, але романтичной Черубиной де Габриак, із сином, от він – фронтовий офіцер, молодий, мужній із солдатським Георгієм на груди. Вища офіцерська нагорода

Підпис: “Грудень 1914”. Є так багато життів гідних, Але одна лише гідна смерть. Лише під кулями в ровах спокійних Віриш у Прапор Господне, твердінь

Гумилев був істинно російським поетом. Він писав про таємний трепет душі, про життя й смерть. Він відкрив читачеві мир прекрасної й шляхетної романтики, вічну й таємничу крас) його. Вірші поета дихають мужністю й любов’ю. Гумилев, незважаючи на свою зовнішню неприступність, представляється мені іноді добрим і уважним шкільним учителем, що вчить мене й


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Високе косноязычье…” (про поезію Н. Гумилева)