Твір-мініатюра на тему: “Мистецтво бароко – коштовна перлина в скарбниці світової та української літератури”
Умирають майстри, залишаючи спогад,
Як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася
Мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у “золоту добу” людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…
Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму,
Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є “окрасою Всесвіту”, а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги
Шекспір казав, що “світ – це театр”, хтось думав, що “світ – це лабіринт, пастка, сон”. Звичайно, і в Книзі книг зазначено, що світ ловить душу людини спокусами влади, грошей і тілесних задоволень; письменники епохи бароко намагалися спрямувати своїх читачів до загальнолюдських цінностей, вони будили душі і розуми, стукали до сердець.
І не помітили, як їхня праця змінилася, переродилась і вони самі стали майстрами:
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть
Таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони – як
Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота”.
Коли говорити про бароко, не можна обминути і рідну культуру.
Мандрівний філософ і поет-мислитель Григорій Савич Сковорода підтвердив ідеї і прагнення однодумців-європейців, сказавши: “Світ ловив мене, але не впіймав”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)