“Тут у світі розширювати науки изволила Елисавет” (по творчості М. Ломоносова)
М. В. Ломоносов жив у Російській імперії, створеної Петром I. Росія на початку XVIII в. стала великою світовою державою. Але її промисловість, наука, культура, освіта багато в чому перебували ще в рамках середньовіччя, у той час як у Європі усе більше затверджувалася Освіта, відбувалися промислові й наукові революційні перетворення. Щоб зміцнити й розширити реформи Петра I, необхідно було створювати національну російську промисловість, науку, культуру, літературу.
Передовим росіянином людям того часу були близькі ідеї Освіти, особливо ідея
Як і інші російські прихильники Освіти, М. В. Ломоносов своє основне завдання в науковій і літературній діяльності бачив у служінні Батьківщині, у боротьбі “за загальну користь, особливо за твердження наук у Батьківщині”.
Найвидатніший учений Росії, академік, по своїх обов’язках академічного віршотворця повинен був звертатися до царів Росії з одами, написаними до придворних торжеств. На вчених росіяни самодержці дивилися
У своїх одах Ломоносов не стільки вихваляв реального самодержця, скільки призивав його, у дусі ідей “освіченого абсолютизму”, зміцнювати національну міць Росії, розвивати промисловість, науку, мистецтво.
В “Оді на день сходження на престол Елисаветы Петрівни” Ломоносов втілив своє розуміння ролі освіченого самодержця.
На початку оди, присвяченої дочки Петра I, він вихваляє не саму царицю, а мир, відсутність війни, коли народ може найбільше повно розвиватися:
Царів і царств земних відрада,
Кохана тиша,
Блаженство сіл, градов огорожа,
Як ти корисна й червона!
Ти сиплеш щедрою рукою
Своє багатство по землі.
Під сонцем немає нічого прекрасніше миру й Елисаветы, що мир
…у Росію повернула
Війні поставила кінець.
Замовкли звуки гарматних пострілів і в мирній країні починається настільки миле серцю поета справа:
Тут у світі розширювати науки
Изволила Елисавет.
Так Ломоносов славить твердження Елисаветой Петрівною нового уставу Академії наук, по якому засобу на зміст академії були збільшені вдвічі.
Потім Ломоносов нагадує цариці про її батька – Петрові I. Він говорить, що Петро I Росії був посланий Богом, що він був людиною, яких не знала земля російська від століття:
Крізь всі препятства він підніс
Главу, перемогами венчанну,
Росію, брутальністю попранну,
Із собою підняв до небес.
Ломоносов згадує не тільки військові перемоги Петра, але насамперед славить його за заступництво наукам. А далі він малює широку панораму неосяжної Російської імперії, що дякує Єлизаветі за мир. Але це “земель простір”, яким нагородив всевишній царицю, “вимагає… мистецтвом затверджених рук”, тобто людей, які можуть грамотно керувати країною, розвивати її промисловість, ремесла, науки. По твердому переконанню Ломоносова
…може власних Платонов
И швидких розумом Невтонов
Російська земля народжувати.
А закінчує свою оду, присвячену Єлизаветі Петрівні, російській імператриці, Ломоносов так:
Науки юнаків харчують,
Відраду старим подають,
У щасливому житті прикрашають,
У нещасний випадок бережуть.
Так ода цариці перетворилася в оду улюбленої Росії, її людям, її науці. І дотепер оди Ломоносова призивають до праці й подвигу заради Росії. У цьому сила й життєвість поезії М. В. Ломоносова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)