Значення праць М. В. Ломоносова для розвитку слов’янської філології

Основним критерієм цього вибору служило “зразкове мовлення” – мовлення виразна, логічно організована, що відрізняється граматичною й орфоепічною правильністю, точністю у вживанні слів і лексичною розмаїтістю. Видатний російський мовознавець, лексикограф, професор С. И. Ожегов підкреслював: “Висока культура мовлення – це вміння правильно, точно й виразно передати свої думки засобами мови. Правильним мовленням називається та, у якій дотримуються норми сучасної літературної мови… Але культура мовлення полягає не тільки в

проходженні нормам мови. Вона полягає ще й в умінні знайти не тільки точний засіб для вираження своєї думки, але й найбільш дохідливе (тобто найбільш виразне) і найбільш доречне (тобто саме підходяще для даного випадку) і, отже, стилістично виправдане”.

До індивідуальної культури мовлення, до мовного поводження людини за всіх часів пред’являлися високі вимоги. Вчення про стиль і зміст ефективного й зразкового мовлення, її основних якостях існувало з давніх часів: цим займалася найдавніша наука – риторика. У Росії розвиток риторичних ідей почалося в XVII в.

Перші російські й загальнодоступні посібника

із красномовства були написані М. В. Ломоносовим (“Риторика”). Наприкінці XVIII – початку XIX в. зложилася риторична школа російських академіків, а потім і університетська школа красномовства: значні дослідження з риторики цього часу пов’язані з іменами М. М. Сперанского, А. С. Никольского, И. С. Ризького. Розквіт російської риторики доводиться на першу половину XIX століття. Останні найбільше детально розроблені програми по риториці (Н. А. Энгельгардта, Ф. Ф. Зелінського й А. Ф. Коні) були опубліковані в “Записках Інституту Живого Слова”, що вийшли в 1919 р. Ім’я Ломоносова – перше й першорядне ім’я в розробці російської літературної мови: до Ломоносова російська Мова як такий не залучав, або занадто мало, залучав до себе увага як об’єкт граматичного вивчення. У допетровську пору як російська мова підносила церковнослов’янський, а граматичні досвіди цього часу були занадто короткі й елементарні.

Ломоносов народився 8 листопада 1711 року (по старому стилі) у селі Мишанинской, приблизно в 80 км від Архангельська. Невгамовна спрага знань і істини відрізняла Ломоносова з раннього дитинства, тому він відправляється в Москву надходити в академію. У цьому місті він шукає знання, але повністю не вдоволений пропонованим матеріалом для вивчення. Як найкращого учня його перекладають у Петербург, а потім за кордон для навчання гірничій справі.

Ломоносов був людиною дуже різнобічним, будучи фізиком, хіміком, він з раннього років мав пристрасть до філологічних наук і вніс великий вклад у їхню розробку. Праці Ломоносова сприяли величезному зрушенню в розвитку майже всіх наук. Мовознавство можна з повним правом розглядати як один з найважливіших напрямків наукової діяльності Ломоносова, у якімсь ступені синтезуючої всі його роботи.

Заняттям “пристрій рідної мови” Ломоносов продовжував займатися все життя. Почавши з розробки теорії російського віршування (теорія силлаботонического вірша, розвинена в “Листі про правила російського віршотворця” 1739, перед цим простудіював Василя Кириловича Тредиаковского “Новий і короткий спосіб до додавання російських віршів”), він звернувся потім до твердження основних початків російського літературного мовлення (“Коротке керівництво до риторики на користь аматорів сладкоречия складене” 1744 і “Коротке керівництво до красномовства. Книга перша, у якій утримується риторика”, 1748) і до нормативної діяльності в області російської граматики (“Російська граматика” 1757). Трохи пізніше він розробив вчення про 3-х стилях російської літературної мови (“Передмова про користь книг церковних” 1758) Ломоносов склала підручник історії для шкіл “Короткий Російський літописець із родоводом” і приступився до створення багатотомної російської історії, але встиг написати лише перший тім – “Древню Російську історію” (до 1054г). Ломиносів вірно розмежував мови. Він говорить про споріднення російської мови зі слов’янськими мовами – польско-богемским (чеським) і болгарско-моравским (сербським), – говорить про споріднення із грецьким і латинським (що незаперечно), з германськими й романськими мовами, що происшли з латині, з курляндскими мовами (так називав Ломоносов литво-латиські мови). Ломиносів зовсім точно визначив коло родинних індоєвропейських мов. У числі не родинних російському мов він саме називає давньоєврейські, татарський, фінські мови. Таким чином, задовго до робіт У. Джонса й Ф. Боппа Ломоносов установив родинні зв’язки російської мови з іншими індоєвропейськими мовами. Згадаємо, що він не був мовознавцем і не мав можливості приділяти питанням лінгвістики досить уваги.

В 1748 році Ломоносов становить “Коротке керівництво до красномовства”. Він дає високу оцінку російській мові, що у той час був ще дуже мало оброблений. Риторичне навчання складалося століттями, починалося від класичної стародавності, давала певні правила й зневажаючи потребами нового життя й національної мови. З боку Ломоносова було виявлено дуже багато самостійності, літературного таланта, щоб увести риторику в сучасне життя й пристосувати її до потреб часу, потребам сучасної школи й рідної мови. Ломиносів дає риторику в прекрасній літературній і науковій обробці. “Риторика” Ломоносова у свій час була замечательною й интересною книгою, даючи ясні правила, приводячи прекрасні літературні приклади, узяті з поетичних праць.

Відомості про початок роботи Ломоносова по російській граматиці ми маємо з 1751 року, до цього Ломоносов збирає найбагатший матеріал для створення “Російської граматики”. У цій праці Ломоносовим було проведено всебічне дослідження мови й у произносительной системі (акання, великий план граматичних статей про наголос слів, установлює тверді норми для вимови, багато матеріалу стосовного до морфологічної системи (дієвідміна, відмінювання, словотвору й т. д.)). Ще в дитинстві Ломоносов потихеньку від дорослих штудировал “Граматику…” М. Смотрицкого (ціла енциклопедія гуманітарних наук, знайомство із цією книгою дозволило Ломоносову не тільки більш вірно зрозуміти давньоруські тексти, але насамперед швидко вивчити грецька й латинська мови).

Ломоносов усвідомив, що в кожній мові поряд з елементами загальнолюдськими є риси своєрідні, що заслуговують такі ж кристальні вивчення, такого ж поваги, як і єдині, загальні норми мови. І Ломоносов розділив свою книгу на частині – загальну й спеціальну. У загальній частині розглядаються основні граматичні категорії у всіх відомих Ломоносових мовах (а він знав їх дуже багато), а спеціальна частина – російська. Відзначаючи нерідко невідповідність конкретного мовного матеріалу ідеальним нормам мислення, Ломоносов не призиває, як французькі раціоналісти, до ламання й переробки мови на догоду логіці. Він, наприклад, відзначає, що категорія роду в російській мові нераціональна. Однак, указавши на цю невідповідність логіки й граматики, Ломоносов наполягає на тому, що необхідно засвоїти конкретні особливості заповнення родових категорій у російській мові.

Завдяки знанню іноземних мов, чудової спостережливості в області звуків російського мовлення по слуху й роботам органів вимови Ломоносов чітко розібралася у звуках нашого мовлення й значенні букв нашої абетки (зобов’язує вимовляти майже так, як говорить народ, а писати так, як потрібно по різних міркуваннях. Перші наставляння Тредиаковского “Розмови про ортографии”). Ломиносів дав також прості точні й грунтовні правила злитого й роздільного написання слів.

Ломоносова часто дорікають у тім, що він дуже погано впорався із класифікацією дієслів, дієслівних часів. Він нараховує 10 часів російських дієслів – вісім від дієслів простих і 2 від складних. Його видові категорії не протипоставлені категоріям властиво тимчасовим. Ломиносів у своїй Граматиці вірно відбив той перехідний стан, коли форми часу й форми виду ще не диференціювалися повною мірою. У початкових главах Граматики сказано, що в російських дієслів 3 часи (сьогодення, що пройшло, Майбутнє ), а не 10; отже Ломоносов не змішує категорії виду й часу, а не бачить ще протиставлення форм виду й часу в конкретно існуючій і вживається, тоді в живій російській мові (при цьому народному) система дієвідмін і відзначає саме нерозчленоване вираження виду й часу. Звичайно “Російська граматика” Ломоносова застаріла, але головним чином лише в тому розумінні, що застаріла мова його часу; частково застаріла також термінологія Ломоносова, хоча у свій час він був у ній ново відкривачем. Таким чином, “Російська граматика” чудовий трактат середини 18 століття, що, безсумнівно, багато в чому випередив сучасні йому граматики західноєвропейських мов і визначив розвиток російського мовознавства майже на 100 лет


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Значення праць М. В. Ломоносова для розвитку слов’янської філології

Categories: Нові твори

Links