Тонке сприйняття барв i звукiв життя (у танках Iсiкави Токубоку)
В усьому свiтi люди мають однаковi почуття, досить часто розмiрко вують над однаковими “вiчним” проблемами, але лiтературнi та взагалi мистецькi твори представникiв рiзних культур, якi вiдображують цi проблеми й почуття можуть бути дуже несхожими. Особливо це помiтно, коли йдеться не про спорiдненi культури географiчно близько розташованих країн, що мали багато спiльного в iсторiї, а про такi, так би мовити, “надкультури”, як Схiд i Захiд. Європейське мистецтво тяжiє до масштабних полотен i соковитих барв. Далекий Схiд – до графiчної точностi.
Слово “танка” перекладається як “коротка пiсня”. Танка – одна з найулюбленiших поетичних форм в Японiї, що виникла ще у VIII сторiччi, але досi не втратила популярностi. У п’яти рядках, у тридцять одному складi, найталановитiшi японськi поети можуть вмiстити стiльки думок, що представниковi європейської лiтератури вистачило б на цiлу повiсть. Ось як, наприклад, пише про швидкоплиннiсть життя та вiчнiсть кохання один з найкращих поетiв Країни
У синє небо
Ти злiтаєш, диме!
I так самотньо
Гаснеш-танеш, диме!
На мене ти подiбний, правда?
Так, це вiн,
Незабутнiй той поцiлунок!
Жорсткiсть форми вимагає добирати найточнiшi з можливих образи. але, щоб знайти саме найпотрiбнiшi, треба бути дуже спостережливим, вмiти вловлювати сутнiсть речей i явищ, про якi згадуватиметься у вiршах, взагалi – вiдокремлювати головне вiд другорядного i при цьому вiдчувати внутрiшню гармонiю свiту. Характерно, що до цiєї поетичної форми часто зверталися монахи, що роки проводили в медитацiї.
В пухнасту
Снiгу кучугуру –
Гарячими щоками!
Отак би покохати… –
Пише Iсiкава Токубоку в ХХ столiттi тими простими, але напрочуд точними словами, як це колись робили його попередники. Передане
У вiршi почуття вiдверто не названо, але читач його може зрозумiти краще, нiж якби це було висловлено прямим текстом. Для того, щоб досягти такої майстерностi, потрiбне дуже тонке сприйняття дiйсностi, за якого частинами цiлiсного образу стають i барви, i звуки, i будь-якi вiдчуття, але на перше мiсце цього комплексного сприйняття у вiршi вийде щось найголовнiше, те, що передасть головну сутнiсть.
Дивлюсь
На замурзанi руки,
А нiбито бачу,
Що сталося
З серцем моїм.
У цьому вiршi Токубоку стан душi зображується через зовнiшнiй, зоровий образ, а цiлому знову виникає цiла картина, що має свої власнi барви. Це ми можемо побачити в будь-якому його вiршi: кожен має свiй неповторний вiдтiнок, який тому й кидається в очi, що не мiшається з iншими кольорами.
Я аж завмер –
Листочком платана
Вiтер торкнувся губи.
Тут уже iншi барви та звуки, але знову так само прозорi та чистi. Щось дуже проникливе i хвилююче ховається в цiй зовнiшнiй простотi. Навiть для людини, що належить до iншої культури. I не дивно, що спiввiтчизниками Iсiкави Токубоку його творчiсть була оцiнена настiльки високо, що iм’ям цього поета названо мiсяць.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)