Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” (сприйняття, тлумачення, оцінка)

От рядка із чудового вірша, що він присвятив Ганні Петрівні Керн:

Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:

Переді мною з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси.

Такими прекрасними словами про могутню й доброчинну силу любові починається одне із самих чудесних послань росіянці й світової поезії. Вірші “співають” і “сміються”. Вони вже вийшли з рамок свого часу й стали заповітним надбанням усіх, хто здатний пережити таку ж самозабутню любов. Це, безсумнівно, одна з вершин пушкінської лірики.

Вірш

“Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…” було написано в 1825 році. Воно вражає дивною стрункістю. Цей добуток розділений на три зовсім рівні частини (по двох строфи), і кожна пронизана особливим, їй тільки властивим тоном. Перша відкривається словами “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” і присвячена спогаду того, що було. Очевидно, в уяві Пушкіна виник петербурзький вечір в Олениных, перша зустріч, “милі риси”, “голос ніжний”. У цьому рядку значеннєвий наголос падає не на дієслово “пам’ятаю”, а на слово “дивовижне”, що поет, як правило, уживає не в сучасному значенні (“прекрасне”

або “чудове”), а в самому що ні на є прямому – у тім, у якому воно пов’язане із чудом, із чарівництвом. У пушкінському вірші рідко, але все-таки зустрічаються різні тропи, які допомагають нам побачити нові риси й грані зображуваного, глибше зрозуміти зміст (метафора “геній чистої краси”, епітети: “дивовижне”, “скороминуще виденье”). Пушкіна в цьому вірші неймовірно точний у передачі значеннєвого відтінку слова:

Переді мною з’явилася ти…

Не “виникла”, не “опинилася”, а саме “з’явилася”, не залишаючи сумніву в тім, що Мова йде про явище героїні поетові, нехай і короткочасному:

Як скороминуще виденье…

Але по тривалості цілком достатнє, щоб сповна його оцінити, щоб запам’ятати його таким, яким воно простромило й уразило душу:

Як геній чистої краси…

З’ясувалося, що “геній чистої краси” запозичений поетом з вірша Жуковського “Я музу юну бувало…”, де так назване божество.

Наступили важкі роки вигнання. Поет говорить про цей час:

У глухомані, у мороці заточенъя

Тяглися тихо дні мої

Без божества, без вдохновенья.

Без сліз, без життя, без любові.

Сльози, любов, вдохновенье – от супутники справжнього життя. Поет згадує важкі роки, 1823 – 1824, коли його осягло розчарування в житті. Цей подавлений стан тривав недовго. І до нової зустрічі Пушкін приходить із відчуттям повноти життя.

Раптом (це вже третя частина) “душі настало пробужденье” і неї охопив порив колишніх, чистих і свіжих почуттів. Властиво, заради цього й написаний вірш: душі, що пробудилася, знову з’явилася та, хто персоніфікує собою “геній чистої краси”, воскрешає для людини “і божество, і вдохновенье”. Пробужденье – виденье – упоенье – вдохновенье – ці слова характеризують стан людської душі, соприкоснувшейся з великою цінністю, з “генієм чистої краси”. Останні два вірші повторюють початок вірша. Вони знаменують повернення до юності. Пробужденье душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим упоенье життям. Пробуджена душа розкрилася й для Творчості й для сліз. І для любові.

Основна думка вірша – світла пам’ять про любов і радість несподіваної зустрічі з тим, що, здавалося, втрачено назавжди – передається Пушкіним з поступовим і зростаючим рухом. Спочатку смутний і ніжний спогад, потім сумна свідомість втрати й, нарешті, зліт радості й захвату. Це прекрасно відбив у музиці Михайло Іванович Глинка, що написала на пушкінські слова один із самих чудових своїх романсів. Якщо вслухатися в його звучання, ми ясно розрізнимо всі етапи, по яких ішла думка Пушкіна. Крім музики Глинки самі вірші відразу ж захоплюють своїм звучанням. Спочатку м’яко й тихо, а потім усе швидше й швидше йде їхня наростаюча мелодія, дозволяючись стрімким, торжествуючим акордом. Що ж надає віршу особливу музикальність?

Може бути, зіграло деяку роль особливе, зручне для вимови голосних і приголосних відсутність шипляча й свистячих, перевага звуків “про”, “е”, “а”. Але навряд чи сам поет думав про це, коли на єдиному пориві писав цей вірш. Йому, звичайно, важливо було в ту мінуту передати хвилювання, що опанувало їм. Мелодія народжувалася як би сама собою, підказана серцем. Але бездоганний смак поета й почуття рідної мови, несказанно богатого не тільки в значеннєвому, але й у звуковому відношенні, дали йому можливість знайти самі точні за змістом і разом з тим самі мелодійні слова.

Можна безліч разів перечитувати вірш, щоб знову поринути в чарівний мир пушкінської лірики. Дивно гарні слова підібрав поет, щоб виразити глибину своїх почуттів: чистих, безкорисливих, нічого не потребуючих замість. Його рядка беруть за душу, роблячи нас не свідками, а співучасниками переживань.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” (сприйняття, тлумачення, оцінка)

Categories: Нові твори

Links