Тема жіночої долі в поезії М. Некрасова (за віршем “Трійка”)
Не обділений у дитинстві увагою і любов’ю матері, Микола Некрасов проніс через усе життя почуття вдячності до рідної неньки і особливе ставлення до жінок, сповнене співчуття до їхніх страждань і безправного становища. Іноді це ставлення поета настільки трепетне і пронизливе, що викликає сльози, смуток і гіркі роздуми.
Там, де розповідається про жіночу долю, у Некрасова і народна мова особливо милозвучна, і епітети та метафори нанизуються як намисто, і слова підбирає він ніжні і лагідні:
Чом ти пильно зориш на дорогу, Без веселих
Як поціновувач жіночої вроди, помічає поет і чорні брови, і рум’янець на смаглявій щоці, і легкий пушок на ніжній шкірі, що надає дівчині особливої чарівності.
Задивитись на тебе не диво, Покохать тебе кожен не пріч; В’ється стрічка червона грайливо У косі твоїй, чорній як ніч; (переклад М. Терещепка)
Та коли споглядання на дівочу вроду закінчуються, у вірші наростають тривога і сумні роздуми над тим, що чекає на дівчину в недалекому майбутньому. Якщо вона бідна і незахищена, якщо немає посагу, життя
Одцвітеш від важкої роботи Ти, не встигши розквітнуть, за мить, І поринеш ти в сон і турботи, Будеш няньчити, їсти й робить. (переклад М. Терещепка)
Поет розуміє, що в суспільстві за умов приниження, безправності і жорстокості найбільше страждають жінки і діти. Жінки, як бачимо, представлені в поезії Некрасова у багатьох творах. Що не жінка – яскрава індивідуальність, обставини життя і побуту кожної – різні, а об’єднує усіх однаково тяжка доля. Рядки, сповнені співчуття до жіночих страждань, знаходимо у поетичних творах “Мороз, Червоний ніс”, “Російські жінки”, “Орина, матір солдатська”, “Кому на Русі жити добре” і в багатьох інших.
Тяжка доля жінок у Некрасова підкріплюється десятками яскравих епізодів з народного побуту. Талановитий поет міг про кожен з епізодів говорити багато, вплітаючи до сюжету свої роздуми – як до віночка польові квіти з берегів ріки його дитинства. А міг поет коротко і пронизливо сказати про те, що йому болить – як у вірші “О шостій вчора завернув…”
Випадково побачена Некрасовим сцена побиття батогом молодої селянської дівчини викликала в серці поета порівняння реальної мучениці з його Музою. Яке приниження терпіла дівчина, який фізичний біль пронизував її тіло! Серце поета перебувало у святому гніві, малюючи образ своєї Музи. Якщо поета не чують, не дослухаються до його слова, – страждає Муза, якщо поета принижують – принижена і Муза, якщо жінку, яка для поета є втіленням материнства, початком всього на землі, ображають, фізично знущаються – терпить біль і його Муза. Для Некрасова, на відміну від Пушкіна, для котрого Муза – “подруга пустотлива”, “вакханка”, Муза – це “Муза помсти”, “сестра народу”. В цьому сутність некрасівської поезії, в цьому особливо прискіплива увага до тяжкої жіночої долі. Стільки гіркоти і трагізму! Є від чого впасти у відчай, але є й нагода спробувати змінити цей світ на краще, зокрема, у ставленні до слабкої половини людства.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)