Тема материнства у творчості H. А. Некрасова

1. Образ матері в літературі. 2. Синівська любов Некрасова. 3. Узагальнений образ матері. Будеш жити ти в пам’яті людський, Поки в ній жити миючи здатна ліра. Н. А. Некрасов Образ матері один з найбільш шанованих у світовій літературі Його втіленню віддали данина й російські прозаїки й поети.

Але до середини XIX століття він зустрічався в російській літературі не занадто часто, і до Н. А. Некрасова практично ніхто не писав про матір з такою теплотою й любов’ю. Звичайно образ матері згадувався мимохіть або виникав десь на задньому плані, і його

присутність обмежувалася навкруги сімейних обов’язків. Виключенням можна вважати лише козачу колискову М. Ю. Лермонтова. У ній мати відкриває для сина мир, у якому бачить його воїном і героєм.

Говорить поет у цій пісні й про споконвічну долю матері нудитися тугою, чекати й молитися за сина Більше повне й зворушливе втілення образ матері одержав у творчості Некрасова. До нас дійшло не багато свідчень про взаємини з матір’ю самого поета. Але всі вони говорять про те, що Некрасова зв’язувало з матір’ю почуття глибокої прихильності й любові.

Він співчував її страждальницькій частці, її важкого життя

із суворим чоловіком і завжди згадував про неї з великою теплотою й ніжністю. Мати, як видно, була восприемницей і його перших літературних досвідів Перші вірші, написані в семирічному віці, Некрасов, по його власному визнанню, “присвятив матері в день її іменин”. Він тужив за нею в роки навчання в ярославській гімназії й згодом у Петербурзі, у роки важкого самостійного життя, зберігав у серце її світлий образ.

Некрасов був переконаний, що саме мати вплинула на становлення його особистості, його поетичної й людської совісті: Не боятися перед правдою-царицею Навчила ти музу мою. У вірші “Лицар на годину”, очікуючи своєї швидкої кончини, він призиває покійну матір з’явитися до нього: Щоб ту силу вільну, горду, Що в мою залозила ти груди, Зміцнила ти волею твердою И на правий поставила шлях… У різних віршах поет багаторазово малює її портрет. Портрет страждальниці з тихим голосом, блідістю, сумним поглядом і слізьми на очах.

Це зворушливий портрет доброї й лагідної жінки, все своє життя “простоявшей під грозою”: З неземним вираженьем в очах, Русокудра, голубоока, З тихим смутком на блідих вустах Перед грозою величаво – безмовна… Але при всій своїй зовнішній слабості мати в зображенні Некрасова наділена надзвичайною стійкістю й внутрішньою силою. Вона не тільки грудьми захищає від сваволі своїх дітей, але й подає їм приклад людяності, у своїй нелегкій частці знаходячи щиросердечне тепло й слова розради для всіх стражденних: Але зайвий раз не стисло почуття страху Його душі – ти те дала рабам, – Але зайвий раз із трепету й пороху Він підняв погляд бодрее до небес… А коли над нею самої вибухнула гроза, вона, не здригнувшись, прийняла удар, з мужністю й смиренністю, турбуючись лише про майбутнє своїх дітей: Ти, не здригнувшись, удар прийняла, За ворогів, умираючи, молилася, На дітей милість Бога кликала.

У творах Некрасова ми бачимо образи жінок-матерів, що перебувають на різних щаблях соціальних сходів. Княгиня Волконська – дружина декабриста засланого в Сибір і матір. Її син народився тоді, коли чоловік уже перебував у висновку. Княгиня переживає болісну боротьбу між боргом дружини й боргом матері.

Всупереч опору рідних, осуду суспільства, влади й закону вона вирішується їхати слідом за чоловіком. Але це означає не тільки її відмову від усього, до чого вона звикла, – відмова від дворянських прав, але й зречення від сина, якого вона можливо, ніколи більше не побачить Не без внутрішніх коливань вирішується жінка-мати на такий крок. Їй нелегко погодитися на розлуку із сином. Але в остаточному підсумку вона доходить висновку, що ставши дорослим, син зрозуміє й виправдає її. Більше того, вона вважає, що якщо не поїде д тому, кого вона зараз потрібніше, син згодом, розібравшись у ситуації, буде нехтувати неї за те, що вона позбавила батька утешенья: Навіщо не пішла ти за бідним батьком?

І слово докору мені кине На думку поета, мати служить високим моральним прикладом для сина й тим самим, навіть не будучи поруч із ним, вона передає йому все краще, що є в ній самої. Таким же прикладом є й мати-селянка Груша з вірша “У дорозі”. Нещасна жінка, з волі пана вихована як панянка, навчена грамоті, грі на фортепіано й прочим “дворянським манерам і штукам”, з волі нового пана стала дружиною мужика й була приречена на важке й безрадісне селянське життя. Але вона вже не може повернутися до колишнього укладу життя.

Героїня не привчена до важкої праці, їй ніяково в селянському одязі й нестерпне попрання всіх її духовних запитів. Її чоловік – добрий по характері людин – глибоко співчуває дружині (і навіть майже не б’є! ), але нічим не може полегшити її частку. Єдиною відрадою для Груші стає син, якого вона не тільки не б’є сама й не дозволяє бити чоловікові, але й прищеплює йому отримані навички й знання: Учить грамоті, миє, стриже, Немов барченка, щодня чеше.

Бити не б’є, бити й мені не дає. Так недовго шибеника потішить. Образи матерів-селянок ми бачимо в багатьох творах Некрасова Це й безіменна молода жінка з вірша “У повному розпалі жнива сільська”, і велична трудівниця Дар’я з поеми “Мороз, Червоний ніс”, і жіночі образи з поеми “Кому на Русі жити добре” – Домна, мати Митеньки, Матрена Корчагіна.

Всі вони безправною й задавлені важкою жіночою часткою, важче якої, за словами Некрасова, складно знайти, проте вражають своїми високими моральними якостями, духовною силою, а головне – силою материнської любові. Любов матері до своєї дитини Некрасов уважала єдиної, по-справжньому щирою, чистою й відданою любов’ю. Одна лише мати, по його глибокому переконанню, ніколи не зрадить і не забуде своє дитя у випадку нещастя. Поки вона жива, її біль ніколи не затихне, а сльози не висохнуть. У невеликому, але дивно ємному й значному по глибині й силі вірші “Слухаючи жахам війни…

“, поет міркує про загибель солдата в бої й про страждання, які заподіює ця загибель близьким людям. Матір, що втратила сина на війні, викликає в поета найбільше співчуття: Слухаючи жахам війни, При кожній новій жертві бою Мені жаль не друга, не дружини, Мені жаль не самого героя. Поетові найбільше жаль мати. Тому що саме для неї загибель сина – найбільша трагедія. Друзі й дружини, як би не була велика їхня скорбота, рано або пізно утішатися й забудуть.

І лише одна людина на світі “одна душа”, “до труни” буде пам’ятати й уболівати про загиблому. Сльози матері – єдині, по-справжньому щирі сльози. Некрасов поетично порівнює вигляд скорбної матері з виглядом плакучої верби: Серед лицемірних наших справ И всякої вульгарності й прози, Одні я у світі підглянув Святі щирі сльози – Те сльози бідних матерів!

Їм не забути своїх дітей, Що Загинули на кривавій ниві, Як не підняти плакучій вербі Своїх галузей, що поникнули. Зі сторінок різних творів Некрасова встає узагальнений портрет матері цілого народу величної й стійкої трудівниці, довготерпеливої страждальниці, беззавітно відданої своїм дітям і готової заради них на кожну жертву


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема материнства у творчості H. А. Некрасова

Categories: Твори з української літератури

Links