ТЕМА ЛЮБОВІ В ЛІРИКУ ЛЕРМОНТОВА
ТЕМА ЛЮБОВІ В ЛІРИКУ ЛЕРМОНТОВА И ненавидимо ми, И любимо ми випадково. М. Ю. Лермонтовс ім’ям Лермонтова відкривається нова сторінка російської літератури. Лермонтова часто розглядають як поета, у Творчості якого багато трагічного. Не можна забувати про те, що джерела трагізму у творчості Лермонтова це не тільки його особиста доля, і як людини, і як поета, але й трагізм навколишньої дійсності
Тридцяті роки це роки реакції в Росії, все краще згноїли, розігнали, заслали в Сибір. Характеризуючи творчість Лермонтова, Бєлінський пізніше скаже:
Любов займає велике місце в поезії Лермонтова. Пізніше Тургенєв скаже: “По тому, як може любити людина, ми можемо судити про його внутрішню зрілість”.
Він пише: “Мені життя все якось коротко, і все боюся, що не встигну здійснити чогось”. Ідеали Лермонтова безмежні: він жадає не простого поліпшення життя, а “повного блаженства”, зміни недосконалої людської природи, абсолютного дозволу всіх протиріч буття. Існувати вічно на менше поет не згодний. Любов у творчості Лермонтова носить трагічний відбиток через його єдину, теперішню, нерозділену любов до друга юності Вареньке Лопухиной. Він бачить неможливість любові й оточує себе мученицьким ореолом, ставлячи себе поза миром і життям
Лермонтов сумує про загублене щастя: Душу миючи повинна прожити в земній неволі Не довго. Може бути, я не побачу боле Твій погляд, твій милий погляд, настільки ніжний для інших. Лермонтов підкреслює свою відчуженість від усього мирського: “Чого б те не було земного, але я не зроблюся рабом.”У понятті Лермонтова любов повинна бути вічної, поета не задовольняють “звичайні”, швидкоплинні страсті, і якщо він іноді захоплюється й відходить убік, те його рядка це не плід хворої фантазії, а всього лише мінута слабості: У ніг інших не забував я погляд твоїх очей. Люблячи інших, я лише страждав Любовъю колишніх днів
Людська, земна любов здається перешкодою для поета на його шляху до вищих ідеалів. У вірші “Я не принижуся перед тобою” він говорить, що натхнення для нього дорожче непотрібних страстей, які здатні кинути людську душу в безодню. Любов у лірику Лермонтова носить фатальний характер
Він пише: “Мене рятувало вдохновенье від дріб’язкових суєт, але від своєї душі спасенья й у самому щасті немає.” Бабуся Лермонтова говорила: “Дивний Мішель, поки одні підшукують собі наречених і влаштовують свої матеріальні справи, вона все витає в хмарах, марить про неземну любов”. У вірші “Сонет” поет пише: “Я пам’яттю живу з зів’ялими мріями, виденья колишнього років юрбляться переді мною, і образ твій меж їх, як місяць у годину нічний, між щоМ бродящими блища хмар” Поет намагається протиставити сумовитої дійсності свої ідеальні погляди. У цьому відмінність любовної лірики Лермонтова від любовної лірики Пушкіна
У Пушкіна любов, як божественний дарунок, радісна й світла. Він не привносить нерозв’язного трагізму у свої ліричні вірші, у нього любов усього лише мить прекрасного, чарівного, піднесеного. Він більше реалістичний і життєрадісний у своїх віршах, хоча й у нього часом проступають песимістичні нотки. У віршах Лермонтова любов почуття високе, світле, поетичне, але завжди нерозділене або втрачене. У вірші “Валерик” любовна частина, що стала згодом романсом, передає гірке почуття втрати зв’язку свозлюбленной.
“Безумно чекати любові заочної? У наше століття всі почуття лише на строк; але я вас пам’ятаю…”, пише поет. Традиційним у творчості Лермонтова, Пов’язаним з його особистим досвідом, став мотив невірного улюбленого, невартої великого почуття або не витримала випробування часом. Розлад між мрією й дійсністю проникає в це прекрасне почуття, любов Лермонтову приносить не радість, а смуток і страждання: Мені смутно, тому що я тебе люблю
Поет роздумує над питанням життя й смерті. Він сумує про швидкоплинність життя й хоче встигнути зробити якнайбільше за той невеликий строк, що відведений йому на землі. Йому “життя ненависне, але й смерть страшна”. Ліричні вірші Лермонтова відбивають глибину його сприйняття навколишнього життя, у них зосереджені щиросердечні переживання поета, багатство його внутрішнього миру. Він усюди шукає гармонію, його думки про вічну волю, про любов нерозривно пов’язані з думами про недосконалість миру до окремої людської особистості
Страждання людини в суперечливості почуттів: Ніхто не одержував, чого хотів. А що любив?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)