Мотиви передбачення в лірику М. Ю. Лермонтова
1. Переплетення поезії й пророчого дарунка в традиціях світової культури. 2. Бачення майбутнього Росії у вірші “Настане рік, Росії чорний рік…”. 3. Мотиви передчуття близької загибелі в лірику Лермонтова Безсумнівно, що тема передбачення майбутнього хвилювала М. Ю. Лермонтова. У романі “Герой нашого часу”, у главі “Фаталіст”, події розвиваються таким чином, що, мабуть, здатно переконати в існуванні приречення.
У лірику Лермонтов також не раз звертався до мотивів лиховісного пророкування, ірраціонального передчуття лиха.
Але й знамениті піфії, пророчиці храму в Дельфах, також були жрицями цього божества. У стародавності й навіть у Середньовіччя поетичний дарунок розцінювався як особливий знак вищих сил: що ж дивного, якщо Богові завгодно розкривати перед своїми обранцями таємниці прийдешнього? Поети нерідко бувають одночасно й провидцями,
Варто згадати, що знаменитий Нострадамус записував свої пророкування у віршах, а легендарний предок самого Лермонтова, шотландський бард Т. Лермонт, мав здатність передбачати майбутнє, по переказі, отриманий їм після відвідування Чарівної Країни, про що розповідається в стародавній шотландській баладі. Також варто подумати й про те, що таке, властиво, поетичне натхнення? Древні вважали його свого роду одержимістю божеством. Аналогічним образом можна витлумачити й стан провидця, невідомим образом постигшего образи прийдешніх подій Отже, поезія й передбачення майбутнього – джерела, що беруть початок від одного джерела. А тепер розглянемо, як же ці два явища співвідносяться у творчості Лермонтова.
У поета є вірш, що так і називається, “Пророкування”. Літературознавці думають, що воно було написано під впливом враження, зробленого на поета розмахом селянських повстань, що істотно підсилилися в 1830 році у зв’язку з епідемією холери “Чорним роком” у літературі XVIII-XIX століть звичайно називали період пугачевского повстання. Однак ясно, що у вірші Лермонтова мова йде не про минуле, а про майбутнє! Дослідники виявили в рукописі приписку автора: “Це мрія”.
Швидше за все тут слово “мрія” доцільніше розуміти не як “бажане”, а як скороминущий образ, безпричинну фантазію. Але як пророчо точної виявилася ця мрія! Настане рік, Росії чорний рік, Коли царів корона впаде; Забуде чернь до них колишню любов, И їжа багатьох буде смерть і кров… Хіба не образ це кривавого 1917 року, коли звалилися основи колишнього державного устрою, коли “низвергнутий” закон втратив силу? “Смерть і кров” – не чи натяк це на жахи громадянської війни, коли брат воював проти брата?
Лиховісна картина прийдешніх потрясінь в “Пророкуванні” дана в розвитку, хоча, звичайно, цей лише початок, “заграва” великої й жорстокої епохи. Війна й руйнування природно приводять до голоду, адже значна частина населення зайнята кровопролиттям, а не мирною працею: “И стане глад цей бедний край терзати”. Звичайно, голод вибухне над країною й пізніше, в епоху колективізації, але мовлення, безсумнівно, ішла про більше ранні події. Про це можна догадатися, тому що однієї з головних прикмет прийдешнього “чорного року” Лермонтов називає появу “потужної людини” з “булатним ножем”. Поет малює вождя прийдешньої революції відповідно до легендарних образів Степана Разіна й Омеляна Пугачова як могутнього детинушку розбійної зовнішності.
Однак слово “потужний” можна розуміти не тільки в змісті фізичної сили – інтелектуальний геній здатний при благоприятствующих обставинах здійснити куди більше, ніж молодець із “булатним ножем”. Згадування про ніж також доцільно розуміти не в буквальному значенні, але як символ початку епохи численних розправ над супротивниками нового ладу (“червоний терор”). Мотив передбачення долі, що нависла над безтурботно бенкетуючою юрбою, звучить у вірші “На буйному бенкеті замислений він сидів…
“. Лермонтов попутно зачіпає й тему долі провидця, позбавлений можливості спокійно насолоджуватися відпущеними митями життя через своє фатальне знання: Він говорив: “Радійте, про друзі! Що вам долі старіючого миру?.. Над вашою головою коливається сокира, Але що ж!.. з вас один її побачу я”. У ряді віршів поета звучить мотив передчуття ліричним героєм власної загибелі: “Не смійся над моєї пророчої тоскою…
“, “Сон” (“У полуденний жар у долині Дагестану…”). Оборотний увага, що у віршах, де пророцтво ставилося до долі країни, оповідання велося від третьої особи Коли ж справа стосується долі окремої особистості, автор веде мову від першого. Цим він підкреслює, що ототожнює свою долю з долею ліричного героя, сприймає його переживання. І тут ми зіштовхуємося з таємничою особливістю пророкування, взагалі слова, вимовленого людиною талановитим, тобто певного роду творцем.
Пророкування, знання об майбутні події, звичайно, може бути щирим. У той же час образ майбутнього, сформульований у словах, здатний формувати це майбутнє. Принаймні, багато з людей, у тому числі й творчі, щиро думають, що це так.
Подібне відношення до слова цілком погодиться з поданням про потужний енергетичний імпульс слова, про яке добре сказав Н. С. Гумилев: В оний день, коли над миром новим Бог схилив особу своє, тоді Сонце зупиняли словом, Словом руйнували міста. Із цієї причини деякі поети думають, що не треба від своєї особи писати про яких-небудь небажані події, які відбуваються або можуть відбутися. Те, про що ти напишеш, може збутися, уважають прихильники цього повір’я У згаданих же віршах Лермонтова мова йде по суті справи про власну загибель. Правда, у вірші “Не смійся над моєї пророчої тоскою…” ліричний герой думає, що загине “на пласі”, однак цей образ можна розглядати й символічно.
У той же час такі словосполучення, як “довременний кінець” (тобто ранній), “вінець співака”, хіба не застосовні у відношенні самого Лермонтова? А картина, що Лермонтов намалював у вірші “Сон”, хіба це не є образ завершення його земної мандрівки? У полуденний жар у долині Дагестану Зі свинцем у груди лежав нерухомий я; Глибока ще димілася рана. По краплі кров точилася моя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)