Трагічність любові в лірику В. В. Маяковського
1. Значення любові в житті людини. 2. Особисті любовні переживання поета. 3. “Хмара в штанях”. 4. ” Флейта-Хребет”.
5. Поема “Людин”. 6. “Люблю” і “Про це”. 7. Народження нової любові Це була поезія майстерно виліплена, гордовита, Демонічна й у той же час безмірно приречена, Що Гине, що майже кличе на допомогу.
Б. Л. Пастернак Саме почуття любов, є одним із самих яскравих, незабутніх і прекрасних почуттів у житті кожної людини. Мрія про ці ніжні почуття, мрія про натхненну любов, її пошуки – все це вічні теми у творчості
У нього закоханий герой готовий навіть до самопожертви заради коханої людини Як говорив письменник: “Любов – це серце всього. Якщо воно припинить роботу, все інше відмирає, робиться зайвим, непотрібним. Але якщо серце працює, воно не може не проявлятися у всім”. У Маяковського все життя з її радостями й прикростями, образами й розчаруваннями була викладена у віршах. І лише в ранніх його поетичних утворах – “Я”,
Наступні вірші поета починають розповідати читачеві про пережиту любов самим Маяковським, про його переживання й про те, який вона була Всі пережиті поетом почуття випробовує на собі й самім ліричному герої, він пізнає, що таке любов – любов-страждання, любов-борошно, кохання-насолода. В 1914 році Маяковський написав поему “Хмара в штанях” і тут, відразу ж з перших рядків відчувається тривожне почуття великої й ніжної любові: Ніжні! Ви любов на скрипки лежите.
Любов на литаври ложит грубий А себе, як я, вивернути не можете, Щоб були одні суцільні губи! Далі з настільки ж трагічною силою поет пише про свою безмовну любов, що повністю поглинула його. Ця любов охопила своїм жарким полум’ям серце поета й заподіяла йому болісний і нестерпний біль: Мама! Ваш син прекрасно хворий! Мама!
У нього пожежа серця. Але ця трагічна любов, всі переживання й хвилювання виявляються не вигаданими Сам Маяковський указує на те, що всі події, описані в поемі реальні: Видумаєте, це марить малярія? Це було, було в Одесі. “Прийду в чотири”,- сказала Марія.
Вісім. Дев’ять. Десять… І от, Величезний, Горблюся у вікні, Плавлю чолом скло окошенное. Буде чи любов ні?..
Так! Дійсно Маяковський був по-справжньому закоханий у якусь Марію, що він зустрів в Одесі. Тоді там разом з Маяковським перебував поет В. В. Каменський. Пізніше він так розповідав про любов поета: “Маяковський закохався тут у красуню Марію Олександрівну… Схвильований, Взметенний вихром любовних переживань, після перших побачень із Марією він влітав до нас у готель отаким святковим весняним морським вітром і захоплено повторював: “От це дівчина!
От це дівчина! “” Однак цієї любові не призначено було стати вічної Трагічна любов приносить не радість, а одні лише страждання. І найстрашніше тут полягає в тім, що перешкоди для щирої любові вибудовуються соціальними умовами того життя, заснованими на нерівності людей, на забобонах і пануванні матеріальних розрахунків.
Вся ця жорстока й несправедлива дійсність відняла в поета кохану дівчину й украла її любов. Пройшовши всі ці переживання, Маяковський з гіркотою сказав: “Любити не можна – маса важких неприємностей”. Вся ця соціальна несправедливість дуже коротко згадується в поемі Маяковського “Хмара в штанях”. У ній чутний голос самої Марії: Увійшла ти, Різка, як “нате!
“, Муча рукавички замш, Сказала: “Знаєте – Я виходжу заміж”. Хоч поет і говорив: “Любити не можна!” – але він не міг не любити. Уже через рік серце поета знову розривають борошна любові. Свої нові почуття він відбив у поемі ” Флейта-Хребет” (1915), і тут знову чутні мотиви не радості від любові, а розпач і страждання: Версти вулиць змахами кроків мну, Куди піду я, це пекло танучи!
Якому небесному Гофману Видумалася ти, проклята?! Звертаючись до Бога, поет волає: … чуєш! Забери прокляту ту, Котру зробив моєї любимою!
Маяковський так і не зміг знайти щастя, ніжність, заспокоєння й радість у любові. Про це свідчать всі наступні добутки поета 1916-1917 років. Поема “Людин” звучить як гімн людині-творцеві. У цій поемі любов так само описується через образи, що виражають тільки одне страждання закоханого героя: Гримлять на мені Наручники, любові тисячоріччя… І тільки біль моя острей – коштую, Вогнем оповитий, на неспаленному багатті Немислимої любові.
Вірші Маяковського, які звернені до улюбленого, повні пристрасті, ніжності, але одночасно містять багато сумнівів, протестів і навіть заперечення любові як такий: Любов! Тільки в моєму Збудженому Мозку була ти! Дурної комедії зупините хід! Дивитеся – Зриваю іграшки-панцири Я, Найбільший Дон-Кихот!
В 1922 році з’являється поема “Люблю”, де Маяковський міркує про любов, про її сутність і місце в житті кожної людини. Письменник прагнути протиставити любові продажної любов щир, вірну, чуйну, котра вистоїть і сварки, і життєві негоди. В 1923 році він пише поему “Про це”, де знову вертається до героя, що страждає й мучається від любові. Поет щиро переживає за ліричного героя. Маяковського тривожить те, що героя не торкнулися радості життя: У дитинстві, може, На самому дні, Десять знайду Стерпних днів.
А те, що іншим?! Для мене б цього! Цього немає. Бачите – Немає його!
Поет із прикрістю зауважує: Я своє, земне, не дожив, На землі Своє недолюбив. У журналі “Молода гвардія” в 1929 році було надруковане вірш Маяковського “Лист т. Кострову з Парижа про сутність любові”, саме з появою цього вірша стає зрозуміло, що в серце поета народилася нова любов – “знову в роботу пущений серця мотор, що вистигнув,”. Він зустрів Яковлеву, він закохався, а головне те, що ця любов уже була взаємною. “Лист т. Кострову… ” і опубліковане кілька років через “Лист Тетяні Яковлевой” містять всебе вже зовсім інші настрої, з’являються нові інтонації.
У цих листах уже немає надриву, туги й розчарування. Так, в “Листі т. Кострову… ” Маяковським описується радісне почуття.
Лист перейнятий щасливим передчуттям великої й теперішньої любові: …як на свиданье, Простоюючи, прислухаюся: Любов загуде – людська, Проста… Він дійсно навіки був поранений любов’ю й рана ця – незагойна, що кровоточить. Життя й доля поета було драматично, але читача вражає сила тої любові, що всупереч усьому здатна затверджувати непереможність життя. І Маяковський був прав, коли говорив: Якщо я чого написав, Якщо чого сказав – Тому провиною ока-небеса, Улюбленої моєї ока
(1 votes, average: 5.00 out of 5)