МОТИВИ СКОРБОТИ Й САМІТНОСТІ В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА

З тих пор як вічний судія Мені дав всеведенье пророка, В очах людей читаю я Сторінки злості й пороку, це страшне визнання Лермонтова зроблено в останній рік його життя. Начебто передчуваючи швидку загибель, поет дивиться на пройдений шлях. У його погляді з новою силою втілюється глибока скорбота, що завжди супроводжувала Лермонтову. ” Про-Долю” остання крапля в чаші його страждань. І якщо пушкіна-ское останній вірш “Я пам’ятник собі спорудив неруко-творный…” спрямований у Майбутнє, те лермонтовский “Пророк” повний отчаянья,

у ньому немає надії на визнання нащадків, немає впевненості в тім, що роки праці не пропали даром. Осміяний, зневажуваний пророк от лермонтовское продовження й опро-вержение рядків Пушкіна: Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. Скорбота й самітність Лермонтова проходять на зміну жизнеу-тверждающей, світлої поезії Пушкіна. Доля Лермонтова багато в чому визначила настрій його поэ-зии. Миколаївська епоха наклала свій відбиток на творчість поета. Це збільшувалося важкими обставинами життя Лер-Монтова, особливостями його натури. Дитинство його

було затьмарено складними відносинами в сім’ї, що відбилося у віршах: Жахлива доля батька й сина Жити розно й у розлуці вмерти… Лермонтов глибоко страждав від неможливості бути понятим: Дивлюся на майбутність із острахом, Дивлюся на минуле з тугою И, як злочинець перед стратою, Шукаю навкруги душі рідний… Один з основних мотивів Творчості Лермонтова противо-поставляння багатогранної й духовно багатої особистості поета порожньо^-ті світського суспільства. Ця тема знайшла своє завершення в образі го-нимого пророка. Лермонтов був самотній, і тема самітності звучить майже в каж-будинок його добутку. Це багато в чому пояснюється особистими качест-вами поета. По свідченнях сучасників, він був різким, зам-кнутым людиною. Однак головна причина трагічного одиноче-ства Лермонтова полягає, видимо, у тім, що він мало зустрічав у житті людей, що відповідали його надзвичайно високим моральні-ным і інтелектуальним вимогам. Як перетворює лири-ческий герой Лермонтова у вірші “Пам’яті А. И. Одоев-Ского”, коли Мова йде про близького, улюбленого друга! Але він загинув далеко від друзів… Мир серцю твоєму, мій милий Сашко! Покрите землею чужих полів, Нехай тихо спить воно, як дружба наша В німому цвинтарі пам’яті моєї! Цей вірш породжений почуттям непоправної втрати. Але частіше самітність, туга поета виливаються в гнівне презирство до людей, чию ворожість або байдужість він завжди вопринимал дуже болісно: И будуть (я впевнений у тім) Про смерть більше веселитися, Чим про народження моєму… У віршах “Монолог”, “I січня 1841 р.” і в багатьох інших Лермонтов шле прокльони “світським ланцюгам”, що вбивають душу людини. Складний характер Лермонтова лише загострював ті противоре-чия, які зложилися між думаючим, жагучим поетом і байдужою, холодною світською юрбою. Уже в його юнацьких віршах звучить збурювання жорстокістю законів і уни-женным положенням людини в Росії другої чверті XIX століття: …Там рано життя тяжке буває для людей, Там за втіхами несуться докір, Там стогне людина від рабства й ланцюгів!.. Друг! цей край… моя вітчизна! Рання розчарованість у політичній ситуації, невозмож-ность застосувати свої сили на цивільному поприщі в ті роки, після поразки декабристів, все це було щирою трагедією для Лермонтова. Він не раз відкритий, безстрашно виступав проти ситих вельмож,


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МОТИВИ СКОРБОТИ Й САМІТНОСТІ В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА

Categories: Нові твори

Links