Сюжет поеми Пушкіна “Цыганы”
Циганський табір кочує по степах Бессарабії. У багаття циганська сім’я готовить вечерю, неподалік пасуться коні, а за наметом лежить ручний ведмідь. Поступово все вмовкає й поринає в сон. Лише в одному наметі не спить старий, що чекає свою дочку Земфіру, що пішла гуляти в поле. І от з’являється Земфіра разом з незнайомим старому юнаків. Земфіра пояснює, що зустріла його за курганом і запросила в табір, що його переслідує закон і він хоче бути циганом. Кличуть його Алеко. Старий радо запрошує юнака залишитися так довго, як він захоче, і говорить,
Ранком старий будить Земфіру й Алеко, табір прокидається й відправляється в шлях мальовничою юрбою. Серце юнака стискується від туги побачивши спустілої рівнини. Але про що він тужить? Земфіра хоче довідатися це. Між ними зав’язується розмова. Земфіра побоюється, що він жалує про залишену їм життя, але Алеко заспокоює її й говорить, що без жалю залишив “неволю задушливих міст”. У тім житті, що він кинув, немає любові, а виходить, немає веселощі, і тепер його желанье – завжди бути із Земфірою. Старий, чуючи їхню розмову, розповідає їм стародавнє преданье про поета,
Два роки кочує Алеко разом з табором, вільний, як самі цыганы, не шкодуючи про покинутий. Він водить по селах ведмедя й тим заробляє на хліб. Ніщо не бентежить спокою його душі, але один раз він чує, як Земфіра співає пісню, що приводить його в сум’яття. У цій пісні Земфіра зізнається, що розлюбила його. Алеко просить її перестати співати, але Земфіра продовжує, і тоді Алеко розуміє, що Земфіра невірна йому. Земфіра підтверджує найстрашніші припущення Алеко.
Уночі Земфіра будить батька й говорить, що Алеко ридає й стогне в сні, кличе неї, але його любов осоружна Земфірі, її серце просить волі. Прокидається Алеко, і Земфіра йде до нього. Алеко хоче знати, де була Земфіра. Вона відповідає, що сиділа з батьком, тому що не могла перенести виду щиросердечних мучень Алеко, які він випробовував у сні. Алеко зізнається, що бачив у сні зраду Земфіри, але Земфіра вмовляє його не вірити лукавим сновидінням.
Старий циган просить Алеко не засмучуватися й запевняє, що туга погубить його. Алеко зізнається, що причина його суму – байдужість до нього Земфіри. Старий утішає Алеко, говорить, що Земфіра – дитя, що жіноче серце люблять жартуючи, що ніхто не вільний наказати серцю жінки любити одного, як наказати місяцю застигти на місці. Але Алеко, згадуючи годинники любові, проведені із Земфірою, безутішний. Він журиться, що “Земфіра охолонула”, що “Земфіра невірна”. У повчання старі розповідає Алеко пр самому себе, про те, як був молодий, як любив прекрасну Мариулу і як нарешті домігся взаємності. Але швидко минула молодість, ще швидше – любов Мариулы. Один раз вона пішла разом з іншим табором, кинувши маленьку дочку, цю саму Земфіру. І з тих пор “усе діви миру” постыли старому. Алеко запитує, як зміг старий не помститися кривдникам, як міг не встромити кинджала в серце викрадача й невірної дружини. Старий відповідає, що ніщо не має сил удержати любов, ніщо не можна повернути, “що було, то не буде знову”. Алеко запевняє старих, що сам він не такий, що він не може відмовитися від своїх прав або хоч насолодитися помстою.
А в цей час Земфіра на побаченні з молодим циганом. Вони условливаются про нове побачення нинішньої вночі після заходу місяця.
Алеко тривожно спить і, пробудившись, не знаходить поруч Земфіри. Він встає, виходить із намету, його объемлет подозренье й страх, він бродить навколо намету й бачить ледь примітний у зоряному світлі слід, що веде за кургани, і Алеко відправляється по цьому сліді. Раптово він бачить дві тіні й чує голосу двох закоханих, які не можуть розстатися один з одним. Він довідається Земфіру, що просить свого коханого бігти, але Алеко втикає в нього ніж… У жаху Земфіра говорить, що нехтує погрози Алеко, і проклинає його. Алеко вбиває і її.
Світанок застав Алеко сидячої за пагорбом із закривавленим ножем у руці. Перед ним два трупи. Одноплемінники прощаються з убитими й риють для них могили. У замисленості сидить старий циган. Після того як тіла закоханих були віддані землі, він підходить до Алеко й говорить: “Залиш нас, горда людина!” Він говорить, що цыганы не хочуть жити поруч із убивцею, з людиною, що “для себе лише” хоче волі.
Старий промовив це, і табір незабаром знявся з місця й зник у степовій далечіні. Лише один віз залишився у фатальному полі. Настала ніч, але ніхто не розклав перед нею вогню й ніхто не переночував під неї дахом
(1 votes, average: 5.00 out of 5)